Світовий тренд на енергію з відновлюваних джерел (ВДЕ) уже десять років поспіль тримається у топі головних економічних пріоритетів у багатьох країнах. Україну він також не оминув: так, за 2017 рік порівняно із 2016-м встановлена потужність станцій ВДЕ зросла майже удвічі – з 1,117 ГВт до 1,916 ГВт. Втім, попри очевидну вигоду від використання ВДЕ, їхня частка в енергобалансі країни незначна, лише 1,2%. Чому і на що можна розраховувати у цій галузі у найближчому майбутньому?
Які справи сьогодні
Низький відсоток енергетики ВДЕ пов’язаний із проблемами, зокрема зі зниженням зеленого тарифу для вже побудованих електростанцій, що може негативно вплинути на довіру інвесторів, із необхідністю великих вкладень, а також тривалим терміном окупності проектів (шість – вісім років і більше, залежно від регіону).
Та попри все негаразди, сегмент ВДЕ активно зростає. Експерти передбачають, що протягом 2018–2019 років потужності у цьому секторі щонайменше подвоюватимуться щороку. Однак підтримка станцій на ВДЕ закріплена законом лише до 2030-го. Тому фахівці наголошують, що піка спорудження цих станцій слід очікувати до 2019 року, адже інвестори закладатимуть термін їхньої окупності.
Першість серед альтернативних джерел енергії – вітрової, водної та біомаси – утримує сонячна енергія. Сонячні електростанції (СЕС) – один із небагатьох видів енергетики, який використовується не лише у промисловості, але й в індивідуальному порядку. Сонячні панелі вважають інвестицією із середнім розміром входження, терміном окупності три – вісім років і мінімальними ризиками. З цієї причини основними гравцями на ринку сонячної енергетики України стали невеликі компанії.
Традиційно енергію сонця намагаються виробляти там, де її багато, і в цьому випадку південь України поза конкуренцією. Російська окупація змусила бізнес звернути увагу й на інші регіони, зокрема на заході, тому на другому місці за приростом СЕС у 2017 році виявилася Івано-Франківська область. Та поки що на перших місцях все-таки південні регіони – Одеська, Херсонська та Вінницька області.
Приватне сонце
Власникам індивідуальних домогосподарств перехід на сонячну енергію не лише забезпечує енергонезалежність, але й дає можливість заробити на проданому надлишку згенерованої електроенергії в мережу за зеленим тарифом.
Українці дедалі частіше встановлюють на дахах своїх будинків сонячні батареї. За даними Держенергоефективності, у 2017 році кількість домогосподарств, обладнаних сонячними панелями, що продають у мережу електроенергію, зросла з 1109 до 1214, а потужність, яку вони виробляють, – з 16,7 до 37,1 МВт. Втім, питома вага таких домогосподарств у країні становить менше 0,02% від загальної кількості, а встановлена потужність СЕС – 0,03% від усього енергопотенціалу України.
Станція може бути автономною, якщо приєднання до мережі занадто складне, дороге або власне споживання енергії досить високе. Основна мета встановлення станції у цьому випадку – якраз забезпечення внутрішнього енергоспоживання господарства. Однак при цьому збільшується термін окупності станції.
Для власного користування стратегія побудови своєї міні-станції цілком прийнятна. Наприклад, щодо промислових обсягів ціна сонячної енергії у 2017 році становить 0,15 євро, якщо батареї встановлені на землі, а якщо на даху будинку – 0,163 євро.
Але щоб мати можливість продавати електроенергію за зеленим тарифом, необхідно оформити свою участь у ньому, що передбачає візити в різні інстанції, платежі, оформлення технічної документації, узгодження тощо.
Для фізичних осіб цей процес суттєво спрощений і триватиме до двох місяців, а ось підприємствам доведеться поборотися за своє право приєднатися до зеленого тарифу: іноді цей процес розтягується на рік і навіть більше. Найбільшу проблему тут створюють обленерго, котрі часом перешкоджають приєднанню до мереж новобудови.
Dura lex sed lex
Особливість українського ринку сонячної енергетики у тому, що у країні діє досить висока ставка зеленого тарифу, від якої вже відмовилися, наприклад, у Німеччині та Італії, де сонячна енергетика на рівних конкурує з іншим видами енергії (вітровою, атомною, тепловою). Україна на цій стадії пропонує економічно вигідний зелений тариф, що залучає іноземних інвесторів.
Імпортна частка обладнання для станцій велика, тому зелений тариф закріплений у євро: сонячні станції отримають 12,01–16,37 євроцента за 1 кВт*год енергії (залежно від дати введення в експлуатацію і типу станції).
Попри високу привабливість сектора, робота у зеленому полі має кілька законодавчих особливостей. Питання справедливості фіксованих тарифів залишається відкритим: станції ВДЕ виробляють трохи більше 1% електроенергії у країні, а отримують сумарно понад 7% усієї виручки за електроенергію.
Оскільки тариф встановлює? регулятор у ручному режимі, у 2017-му галузь мало не колапсувала. У листопаді Українська асоціація відновлюваної енергетики звинуватила Національну комісію, що здійснює регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП), у зволіканні щодо затвердження зеленого тарифу відразу для 33 компаній, що працюють на ринку альтернативної електроенергетики України. З цієї причини 134 МВт потужностей не можуть отримати зелений тариф, що спричинить збитки для них приблизно на 1,5 млн євро щомісяця. Причина – в НКРЕКП протягом кількох осінніх місяців не було кворуму. Навесні тариф все-таки затвердили, хоча робота комісії знову була паралізована. Нині триває конкурс на обрання нових її членів. До середини літа питання має вирішитися, але таке ручне керування не створює приводу для довірливих відносин з інвесторами.
Не додає впевненості учасникам ринку і постійна політична волатильність. Паливно-енергетичний комітет Верховної Ради ініціює перегляд програми підтримки відновлюваної енергетики в Україні. Першою ластівкою у цьому напрямі став проведений 13 березня круглий стіл з питань впровадження механізму зелених аукціонів замість зелених тарифів для промислових виробників.
Це означає, що виробники замість фіксованої ставки за кіловат-годину матимуть можливість поторгуватися за свій тариф. Торги виграє компанія, яка запропонує найменшу ціну за будівництво станції. З одного боку, це застрахує компанії від імовірних державних втручань у тарифну політику ВДЕ, з іншого – гравці припускають, що внаслідок цих процесів побудова зелених станцій може втратити економічне обґрунтування.
Свою роботу в цьому полі веде і регулятор – НКРЕКП. У комісії теж упевнені, що світові тренди в зеленій енергетиці змінилися (наприклад, подешевшало обладнання), і Україні потрібно міняти законодавство під нові реалії. Попри те, що Україна ще довго залишатиметься ринком альтернативної енергетики, що швидко зростає, з причини різниці в тарифах у 2-2,5 рази, після 2030-го перехід на аукціони буде необхідний: державі буде складно закуповувати всю вироблену альтернативну енергію.
АТ "Ощадбанк"