Масштабна війна показала вищість України над росією. Наші військові мають сталеву волю, адже борються з краще озброєним ворогом. Самовіддані аграрії обробляють поля навіть під обстрілами. Так само твердий характер виявляють підприємці, продовжуючи працювати в умовах зруйнованої логістики, значно меншого ринку збуту та браку обігових коштів.
Цього разу розповімо про Мануфактуру Антона Кузьміна в Дніпрі, співзасновник якої пішов служити до територіальної оборони. Про екоферму Козацьке подвір’я на Донеччині, де за 16 км все ще тривають бойові дії. І про харківське видавництво Відкриття, яке всупереч складнощам продовжує видавати українські книжки.
Мануфактура Антона Кузьміна
Взуттєву мануфактуру заснувало подружжя – Антон Кузьмін та Анастасія Васіна – у 2017 році. До повномасштабного вторгнення росії бізнес був успішним: на місяць продавали по 1 500 пар взуття через інтернет та в магазині у центрі Дніпра. У 2021-му Антон навіть з’явився на обкладинці вітчизняного Forbes – у статті про український бізнес, який вистояв попри пандемію коронавірусу.
«З 24 лютого по 8 березня я перебувала у шоковому стані. Але потім почали телефонувати клієнти з питаннями: «Що там, взуття готове?» І це повернуло мене до життя. Антон пішов до лав захисників. А ми з командою продовжили працювати і допомагати як могли», – каже співзасновниця підприємства Анастасія Васіна.
Крім стандартних замовлень, компанія почала шити берці: переорієнтувала обладнання і виготовила 200 пар. Хоча попит на продукцію упав удвічі, робота є і всі працівники отримують зарплату.
«Ми дещо змінили асортимент. Підлаштовуємося під наявні на складі матеріали й швидко робимо нові моделі», – пояснює Анастасія.
На жаль, є й проблеми: важко вчасно отримати компоненти для взуття з Європи та тримати ціни, адже подорожчали і логістика, і курс долара. За словами Васіної, до війни пара взуття коштувала 2,5–5,2 тис. грн. Із початком вторгнення росії мануфактура знизила ціни до рівня 2019 року. Та зараз доводиться їх підвищувати, інакше бізнес не матиме сенсу.
Компанія всіляко допомагає військовим і переселенцям: перераховує кошти, віддає взуття, що було на складі на початку війни, купує ліки, їжу, авто для ТРО тощо.
«Ми не рахуємо, скільки допомогли, бо йдеться про життя людей. Ми боремося зі злом світового масштабу. І кожна добра справа чи 1 грн наближає нашу перемогу», – підсумувала Анастасія.
Козацьке подвір’я
Сергій Свириденко заснував козячу екоферму у 2016 році в селі Іванопілля на Донеччині. Наразі у господарстві 100 кіз, 250 козенят та 50 цапів. На крафтовому виробництві варять сири й роблять м’ясні делікатеси.
«Я служив у ЗСУ з 2014 року. Завжди знав, що широкомасштабного вторгнення не уникнути. Але як тут підготуєшся! Я розумію, що своє стадо у випадку ескалації не вивезу – це дуже-дуже складно. Максимум, що можна врятувати, – готову чи напівготову продукцію. Термін виробництва в нас від 3 місяців до 2 років. Тож робимо все, щоб не допустити окупантів до нас і захистити своє», – каже власник екоферми.
Торік Сергій Свириденко продав крафтового товару на 4,9 млн грн. Коли 24 лютого росіяни перейшли кордон, дружина й діти бізнесмена виїхали до Кам’янця-Подільського. Там згодом родина відкрила крамницю, де зараз продають власну продукцію. А Сергій залишився на господарстві.
«Попит на нашій території дуже впав – люди не купують дорогої продукції. Тож ми веземо в Кам’янець-ПодільськийПодільський своє, продаємо там. А сюди привозимо дешеві ковбаси і торгуємо ними. Так і працюємо», – пояснює пан Свириденко.
Компанії не вистачає обігових коштів. За словами власника, бізнес потребує часу: кошти треба вкладати зараз, а прибуток вони дадуть за рік.
«З червня в Україні скасовують кредитні канікули, тож буде складніше. По основному кредиту в Ощадбанку я розрахуюся, а от з картками буде складніше. Намагаюся подаватися на гранти, але поки не маю успіху. У найближчих планах – купити машину для тюкування сіна, щоб заготовити корми. Ось і шукаю варіанти», – каже фермер.
Сергій сплачує податки, кредити, заплату працівникам. Їх зараз п’ятеро. На сезон він винаймає ще кількох.
Наразі знов запрацював сайт екоферми. А в сусідній Костянтинівці відкрилося відділення Нової пошти, тому фермер може відправляти товар в інші регіони України.
«Дуже радію, коли бачу замовлення з Бучі та Ірпеня, їх уже чимало. А за Маріуполь серце болить... Раніше неодноразово їздив туди на ярмарок. Обмінювався товаром із місцевим виробником вина. Наразі не маю з ним зв’язку. Не знаю, як і де він. Залишилася одна пляшка його вина, збережу на згадку», – ділиться Сергій Свириденко.
Видавництво «Відкриття»
У Харкові за рік до війни Наталія Васильєва й Ольга Чистякова створили видавництво сучасної української та краєзнавчої літератури. Згодом до команди долучилася Олександра Ломака. Тоді видавництво називалося «Літера V». Але через асоціації, які наразі виникають з цією буквою, засновниці перейменували його на «Відкриття».
«До широкомасштабного вторгнення ми мали 4 цифрові друкарні в Харкові та 2 офсетні. З ними працювали залежно від того, яку книгу видавали й коли. За перший рік роботи вийшли в нуль – вважаю, це прекрасний результат. Стартового капіталу в нас не було. Я взяла в борг 24 тис. грн, з того й почали. Люди отримували гонорари після того, як книга йшла у продаж», – пояснює довоєнну бізнес-модель пані Наталія.
Така схема виявилася успішною. За рік видавництво видало 7 книжок і 4 – підготувало до друку. Крім того, у світ вийшли 2 краєзнавчі альманахи, ще 3 – зараз у процесі.
Авторам, яких «Відкриття» підтримує, видавництво платить гонорар і видає книги власним коштом. Співпрацює і з іншими письменниками, але ті сплачують за друк самі.
До війни видавчині не готувалися. У разі повномасштабного вторгнення планували залишити місто. Що згодом і зробили. Наталія та Олександра переїхали до Івано-Франківська, а Ольга – до Нідерландів.
За словами пані Васильєвої, з 24 лютого не продано жодної книги, а наклади вже надрукованих видань залишилися у Харкові.
«Але в нас дуже тепла аудиторія – підтримала, коли ми відновили роботу. Потім ми оголосили про збір коштів й отримали допомогу. Сьогодні продовжуємо готувати книжки до друку і відчуваємо, наскільки це потрібно», – каже видавчиня.
Найбільшою проблемою для бізнесу стало те, що люди під час війни не купують книжок. Щоб якось заробляти, харків’янки співпрацюють із захищеними платформами електронних книжок ELibri, Librarius та пропонують послугу print on demand – книгу публікують лише за запитом читача. Також звертаються до різних фондів та установ, які пропонують допомогу.
Заробляють паралельно на літературному редагуванні, дизайні та верстці.
«Коли вийде книга, над якою ми працюємо понад пів року, оголосимо передпродаж. Будемо просити автора розповідати про книгу. Зараз вона потрібна й на часі: це переселенський роман про події січня-лютого 2015 року під Дебальцевим», – поділилася планами співвласниця видавництва.
Українська література надзвичайно важлива. Це розуміють й окупанти, коли квапляться спалювати книжки та русифікувати дітей на тимчасово захоплених територіях.
Проте як би не було складно, український бізнес тримає економічний фронт і підтримує ЗСУ. Тож Україна переможе!
АТ "Ощадбанк"