Безбар'єрність — не спецпроєкт, а нова реальність

За офіційними даними в Україні близько 3 мільйонів людей з інвалідністю. Експерти ж оцінюють цю цифру як удвічі більшу.

Вам приходить важливе повідомлення на телефон, але ви бачите лише темряву. Вам телефонують, щоб підтвердити дані для кредиту, але ви цього не почуєте. Для людей із порушеннями зору чи слуху, або тих, хто користується кріслом колісним, — дрібниці, які для багатьох вирішуються за хвилини, стають справжніми бар'єрами.

Тобто це кожен п’ятий. І в умовах повномасштабного вторгнення щороку ця кількість тільки зростатиме. І це не буде статистика, не десь там, це будуть наші колеги, сусіди, клієнти.

Інклюзивність перестає бути окремим проєктом. Вона стає частиною економічної та сервісної реальності.

Важливо розуміти, що безбар'єрність — це не світло, яке вмикається для когось окремо. Це світло, що має рівномірно освітлювати кімнату для всіх. Це не запасні двері «для особливих», а єдиний зручний вхід.

Від чого залежить успіх?

По-перше, від нестандартного мислення. Часто ми стикаємось зі звичками та міфами, які заважають. Наприклад, що тактильна плитка для зручності людей з порушеннями зору має бути саме жовтою. Насправді ж головне — аби вона була контрастною й вела від точки А до точки В.

По-друге, від готовності вчитися на помилках. Українські ініціативи в цій сфері доводять: критика може ставати точкою розвитку. Наприклад, коли ми провели перші змагання з ампутфутболу, де разом грали ветерани, зірки, наші дівчата й хлопці з інвалідністю на протезах, а виявилося — за правилами мають бути милиці. Виправилися. Змагання переросли в турнір, а згодом у регулярні чемпіонати.

По-третє, від зміни культури спілкування. Безбар'єрність — це не тільки про пандуси й ліфти. Це розуміння, як комунікувати з клієнтом, який не чує, або з колегою, який пересувається у кріслі колісному, аби обом було зручно.

Що далі?

Найбільший виклик зараз — масштабування. Тобто перенесення принципів безбар'єрності за межі окремих компаній — у муніципалітети, школи, лікарні, державні сервіси. Адже доступність банкомата нічого не варта, якщо до нього не можна дістатися через сходи в поліклініці чи бруківку на площі. Масштабування та об'єднання зусиль. Це і виклик, і величезний шанс зробити наші міста і села зручними для всіх.

Ми в Ощаді вже почали ділитися досвідом. Тренінги в рамках проєкту «Моя безбар’єрність», які пройшли в нашому банку всі — від менеджерів у відділеннях до керівників підрозділів, — ми почали проводити в регіонах для органів місцевої влади. Радіємо, що можемо ділитися досвідом. Адже наша спільна мета — зробити безбар’єрність новою цінністю і новою реальністю