Треба зменшити ціну ризику: У що впирається український експорт?

Коли сьогодні говорять про фінансування українського експорту, часто шукають одну головну проблему: регуляторні обмеження, брак інструментів чи слабку координацію між державою і банками. Насправді ж головний бар'єр давно зрозумілий — ризик.

І доки його вартість залишається надто високою, експорту важко масштабуватись так, як цього потребує економіка.

Для банків і бізнесу ключовим стримуючим фактором залишаються безпекові ризики війни. Вони безпосередньо впливають на інвестиційні рішення, строки окупності проєктів і готовність брати довгі зобов’язання.

Другий системний бар'єр — застава. Для більшості виробничих компаній, особливо в регіонах, доступ до фінансування обмежує насамперед брак ліквідного забезпечення попри наявність попиту чи ідей. Більшість активів уже закладено під кредити на фінансування поточної діяльності.

Саме тут свою роль відіграють інструменти Експортно-кредитного агентства. Страхове покриття ЕКА дозволяє банкам кредитувати експортерів без класичної застави, а бізнесу — залучати фінансування під експортний контракт чи майбутній грошовий потік. Важливо, що ці інструменти інтегровані в банківські продукти. Вони визнаються НБУ як прийнятне забезпечення.

Бізнес готовий до експорту. Але не готовий платити за невизначеність

За опитуванням Європейської бізнес-асоціації лише 14% українських компаній уже експортують, ще 14% планують розширювати географію. Водночас майже 80% бізнесу планує залучати кошти для розвитку. Проблема не в мотивації, вона є. Проблема в тому, що бізнес переважно покладається на власні кошти та гранти, а кредити й інвестиції залишаються меншою частиною фінансування.

З практики банків видно дві паралельні реальності. Є компанії, які навіть під час війни ухвалюють рішення про розширення виробництва та вихід на нові ринки. Є й ті, хто знайшов експортні можливості вже після 2022 року і під них будує нові потужності. Але майже в кожному такому проєкті виникає одна й та сама точка напруги — застава і вартість ризику.

Страхування майна від воєнних ризиків сьогодні коштує від 5% на рік. Для інвестиційних кредитів, які часто надаються на ринкових умовах, це різко збільшує строк окупності та з'їдає рентабельність. У результаті навіть економічно життєздатні проєкти відкладаються або не стартують.

Де інструменти працюють, а де впираються в реальність?

Держава і міжнародні партнери вже створили низку ефективних механізмів: гарантії, портфельні рішення, ризик-шеринг з МФІ, інструменти ЕКА. Це працює. Лише в переробній галузі за 2024−2025 роки обсяг проєктного фінансування лише Ощадбанком в сегменті МСБ досяг 1,7 млрд грн.

Втім є і структурні обмеження. Наприклад, документарні інструменти, навіть захищені від воєнних ризиків (як TFP ЄБРР), складно застосовувати на практиці: міжнародні контрагенти часто вимагають передплату або післяплату, замість класичних акредитивів. Це ускладнює співпрацю українських компаній з глобальними партнерами.

Інша проблема — масштаби. Поточні ліміти портфельних гарантій більше відповідають потребам малого бізнесу. Для середніх компаній, що здатні суттєво вплинути на експортний потенціал країни, ці обсяги часто недостатні.

Окрема, але критично важлива тема — валютне регулювання. Без сумніву, воно є ключовим інструментом збереження макрофінансової стабільності.

Є три системні проблеми

Перша — непередбачуваність. Часті й оперативні зміни правил ускладнюють планування валютних потоків, ЗЕД та інвестицій як для компаній, так і для банків.

Друга — дисбаланс між контролем і сервісом. Посилений фінансовий моніторинг сповільнює операції. Перелік документів для валютних операцій суттєво розширився, і не всі іноземні контрагенти готові надавати всю запитувану інформацію.

Третя — обмеження руху капіталу та відсутність повноцінних інструментів хеджування. Це підвищує курсові ризики, з'їдає маржу та стримує інвестиції. Показовий приклад — строки ЗЕД. До повномасштабної війни бізнес мав значно більше часу на виконання контрактів. Сьогодні, навіть за формально продовженого строку до 180 днів, контроль став жорстким. А в умовах складної логістики та довгого виробничого циклу це часто означає штрафи без реального порушення економічної логіки контракту.

Жорсткі валютні обмеження створюють для бізнесу одразу три ризики: курсовий, ризик ліквідності та інвестиційний. Кошти можуть бути, але ними неможливо вчасно скористатись.

Якщо дивитись уперед, ключове завдання — зменшити ціну ризику, додати нові інструменти. Потрібне доступне страхування інвестицій. Потрібне масштабування портфельних гарантій до рівня, цікавого середньому бізнесу. І потрібна більш прогнозована валютна політика, яка дає змогу планувати, а не лише виживати.

Саме з цими викликами нам доведеться працювати, якщо ми справді хочемо економічного відновлення.

https://biz.nv.ua/ukr/experts/eksport-ta-finansuvannya-biznesu-v-ukrajini-golovni-bar-yeri-ta-novi-instrumenti-2026-50587619.html