Стягнути не можна реструктуризувати: куди ставлять кому держбанки, які намагаються вирішити проблему «поганих» кредитів

Війна суттєво загострила проблему банківської системи з «поганими» кредитами. Згідно зі звітом мінфіну частка NPL у загальному кредитному портфелі банків України за звітний період збільшилась з 29,7% до 38,1%. Станом на 1 січня 2023 року понад 74% (323,1 млрд грн) загального обсягу непрацюючих кредитів було зосереджено в банках державного сектору. При цьому останні пару років до війни рівень NPL почав різко знижуватись. Зокрема, Ощадбанк упевнено рухався до майже повного врегулювання проблемної заборгованості. Замість цього внаслідок війни відбулось її суттєве зростання.

У цій статті хотів б поміркувати про ефективність основних інструментів роботи з такими кредитами та спробувати спрогнозувати їх найближче майбутнє.

Почнемо з історії та причин виникнення «поганих» кредитів. Перше бурхливе зростання їх обсягу сталось після світової фінансової кризи 2008 року. В Україні криза мала класичні ознаки, які за десять років до того описав Джордж Сорос у книзі «Криза світового капіталізму» на прикладі проблем «азійських тигрів» під час кризи 1997 року. Боржників спокусили низькі ставки у валюті порівняно з гривневими. Коли курс валюти обвалився, боргове навантаження зросло приблизно на 60%. До цього часу, тобто вже 15 років, частина «поганих» корпоративних та індивідуальних (усім відомі валютні іпотечники) кредитів не врегульована. Криза 2008 року була всесвітньою і мала так звану циклічну природу, коли інвестування у фінансові інструменти з метою «запаркувати» надлишки прибутку набувають характер азартної гри, піраміди. Коли останній бідолаха робить свою останню ставку, сподіваючись отримати мільйони, піраміда розвалюється. Кредити, видані у процесі побудови піраміди під переоцінені активи, що не могли генерувати достатній грошовий потік, перетворились на NPL. Із цим NPL багато країн, так само як і Україна, розбирались багато років. Як приклад можна навести долю універмагу «Україна» та бізнес-центру «Леонардо» в Києві, які були заставними активами збанкрутілого ірландського олігарха Sean Quinn перед збанкрутілим і націоналізованим ірландським банком Anglo Irish. Ці активи, на які в далекому 2012 році було звернуто стягнення, знецінились щонайменше у 2-3 рази порівняно з оціночною заставною вартістю, і до цього часу не продані ліквідаторами банку. «Бенкет» оплатив ірландський платник податків. Серед ощадівських «скарбів» того періоду – відомий хмарочос «Гуллівер», ринкова вартість якого наразі принаймні втричі менша, ніж сума кредиту.

Другий вибух було спричинено початком російської агресії у 2014 році. Ця криза призвела до 300% девальвації гривні. Девальвація добила тих клієнтів банків, які ще мали валютні кредити. З іншого боку «поганими» стали кредити, на які вплинула окупація частини країни, втеча частини старої еліти та зміна економічних зв’язків (переорієнтація від російського ринку). Деякі бізнеси, що мали проблеми з ефективністю, не змогли пристосуватись до нових економічних реалій. Серед ощадівських прикладів великих NPL того періоду можна навести кримську сонячну станцію Solar Energy (кредит близько 30 млрд грн) або аграрний холдинг «Креатив» (кредит близько 10 млрд грн), який мав проблеми з фінансовою та інвестиційною політиками. Було і багато інших. Взагалі більша частина кредитного портфеля Ощадбанку (в основному сконцентрованому у великому корпоративному сегменті) перетворилась на суцільний NPL. Двома основними методами роботи з цим валом «поганих» кредитів стали звичайне судове стягнення боргів і так званий Kyiv approach (Київський підхід) – довгострокова фінансова реструктуризація. Щодо ефективності цих інструментів поговоримо трохи нижче.

Під час повномасштабного вторгнення головною причиною нового зростання NPL, зрозуміло, є руйнування та окупація. Наприклад, серед істотних втрат, які понесли клієнти Ощадбанку, можна відзначити повне руйнування торговельного центру в Маріуполі, розграбування сонячної станції в Миколаївській області, розграбування птахофабрики та окупація вітряного парку в Херсонській області, знищення ракетою холодильного складу з тоннами продовольства у Броварському районі, знищення низки нафтобаз у різних областях тощо. Іншим фіктором стало істотне погіршення фінансового стану позичальників через падіння попиту на їхню продукцію або послуги.

Отже, як можна побачити з 15-річної історії вище, проблема «поганих» кредитів є системною. В чому ж полягають головні складнощі її вирішення й чому настільки надмірною є концентрація NPL саме в державних банках? Чи був Kyiv approach успішним?

Якщо відповісти тезами, то головною проблемою NPL є неефективність системи стягнення заборгованості в Україні. Відповідь на друге питання – так, Kyiv approach був частково успішним, але його ефективність була недостатньою з огляду на відсутність механізму дисконтування боргів. Нижче спробуємо пояснити ці тези та уявити подальший розвиток подій.

Почнімо з того, що економічні потрясіння, девальвації та руйнування майна зменшують джерела погашення кредиту, але сам банківський кредит автоматично не зменшується. Таким чином, у певний момент часу (особливо під час криз) виникає дельта між сумою кредиту та потенційним грошовим потоком від об’єкта кредитування. На наш погляд, ефективнішою є та економічна та правова система, яка швидше за інші визначає долю цієї дельти. Іншими словами, хто – боржник чи кредитор – та в які строки прийме на себе збитки від кредитної операції. Оскільки в Україні ми маємо 15-річні NPL, то, мабуть, наша система поки далека від ідеалу.

При цьому пропорція розподілу збитків як така для цілей довгострокової державної політики має другорядне значення. Будь-які розумні перекоси будуть балансуватись ринком за вже існуючим принципом: якщо модель прокредиторська, то кількість позичальників зменшиться і кредитори будуть змушені послабити кредитні вимоги. І навпаки, якщо модель проборжникова, то кредитори будуть робити кредитні вимоги більш жорсткими, виводячи з гри недобросовісних позичальників «на вході». Головним завданням державної політики по роботі з NPL має бути дуже швидке повернення «здорової» частини кредиту в нормальний ринковий обіг. Отже, на наш погляд, ефективність дорівнює швидкості (як міркували класики римського права, оборот важливіший за статику).

Безкінечні пошуки справедливої пропорції (хто є більшим негідником – жадібні банки чи жадібні боржники) в роботі з NPL не має бути головним завданням держави. Мотивація сторін кредитних відносин є прямо протилежною. Оскільки так чи інакше боржник вкладає в бізнес частину своїх грошей та зусиль, він буде зацікавлений наполягати на максимальному перекладенні дельти на кредитора. Кредитор бажає прямо протилежного. Однак вони обидва як правило є жертвами макроекономічної ситуації, і віднайти універсальну справедливість дуже складно.

Повертаючись від теоретичних міркувань до нашої практики, можна стверджувати, що існуюча система є проборжниковою. Не будемо перераховувати кількість мораторіїв на стягнення, на банкрутство, законодавчих хитросплетінь, судових та правоохоронних операцій, які перетворюють для кредиторів процес примусового стягнення на нескінченний біль. Навряд чи буде перебільшенням сказати, що середній максимальний рівень повернення боргів у таких процедурах становить 10%. Поза сумнівом, наша система за наведеною вище ринковою логікою призводить до радикального обмеження кредитування. Якщо держава хоче стимулювати ділову активність, то слід вживати заходів зі створення прокредиторської моделі. Втім, говорячи лише суто про NPL, більшим злом ніж низький результат є тривалість процедур стягнення.

Kyiv approach – довгострокова фінансова реструктуризація – виявилась доброю альтернативою для державних банків, коли замість стягнення вони домовлялись із боржниками про істотне продовження строків кредитування та зменшення ставок; у певних випадках додавались умови щодо добровільного продажу застави, непрофільних активів, передавання банку майна в погашення тощо. При цьому найскладнішою проблемою було досягти балансу в перемовинах, оскільки боржники завжди мали в запасі план «Б» – судові провадження в проборжниковому середовищі. Так чи інакше в усіх випадках розрахунки незалежних експертів підтверджували суттєво вищий грошовий потік від таких реструктуризацій порівняно з процедурами стягнення. У більшості випадків (в Ощаді приблизно 70-80%) ці модельні розрахунки підтверджувались першими роками виконання реструктуризацій. На жаль, повністю модель щодо всіх реструктуризованих кредитів перевірити не вдалося з огляду на COVID-19 та початок повномасштабної війни, що призвело до нового витку погіршення стану клієнтів.

Тим не менш станом на зараз Ощад може підтвердити практично 100% рівень погашення за першим клієнтом, який на початок реструктуризації у 2019 році мав заборгованість близько 800 мільйонів гривень. До нього наближується другий великий клієнт із початковим боргом близько 900 мільйонів. Обидва – великі девелопери, які передали банку в погашення значні масиви нерухомості і вже під контролем банку проводили її продаж на ринку. Суттєву роль зіграла податкова пільга за фінансовою реструктуризацією, яка дала можливість не нараховувати ПДВ під час цієї операції. Також свою ефективність довели декілька інших прикладів фінансової реструктуризації, кредити за якими наблизились до PL (працюючі активи), але строки виконання ще тривають.

Отже, інструмент фінансової реструктуризації довів свою перевагу порівняно з механізмом стягнення боргів. Втім, повною мірою ефективності не досягнуто з огляду на тривалі строки реструктуризацій. Ці строки відображали описану вище дельту, коли наявний грошовий потік був суттєво нижчим за суму кредиту. Єдиним засобом привести їх до спільного знаменника було збалансувати (тобто розтягнути) строки погашень на строки реальних фінансових моделей. Негативною стороною цього підходу стала знижена мотивація боржників, адже звільнення від боргового тягаря хоча і мало відбутися, але через дуже значний проміжок часу. Макроекономічні фактори, такі, як COVID-19, суттєво порушували знайдений баланс. Отже, ці обставини лише підтверджують нашу тезу про те, що швидкість врегулювання NPL має кардинальне значення.

Щодо потенційних механізмів пришвидшення врегулювання NPL – одразу необхідно виключити з цієї задачі наведення ладу в системі стягнення заборгованості. На прикладі судової реформи 2015-2018 рр. кожному стає очевидно, що наведення ладу в судовій, правоохоронній системі та системі виконання судових рішень – довгий еволюційний багаторічний шлях, яким слід йти, але він не зможе дати швидких результатів. Чарівної пігулки, на жаль, не існує.

Іншим швидким інструментом могло б бути дисконтування боргів. Це найбільш стимулюючий інструмент для боржника не просто докласти додаткових зусиль щодо підвищення ефективності бізнесу, а й вкласти власні додаткові кошти з метою звільнення від боргового тягаря. На жаль, хоча цей інструмент формально міститься в законодавстві про фінансову реструктуризацію, відсутній жодний приклад його використання серед державних банків, адже не існує більш-менш чітких критеріїв його застосування. Не маючи керівних вказівок, держбанки відклали цей інструмент «у шухляду», щоб не наражати себе на ризики відповідальності. На противагу цьому приватні банки могли собі дозволити цей інструмент не озираючись, і тому приватний сектор потерпає від проблеми NPL набагато менше.

Крім того, швидким інструментом врегулювання NPL у державних банках могли б стати так звані голландські аукціони, які передбачають продаж кредитів зі зниженням ціни. Однак їх головною вадою стала закладена норма про заборону викупу кредитів боржниками чи пов’язаними особами. З одного боку це стримує державні банки від застосування цього інструмента, адже будь-який покупець потенційно може мати домовленості з боржником. З іншого боку ринок покупців, які бажали б купити «квиток на війну» з боржником, у проборжниковому середовищі є надзвичайно вузьким.

Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що за існуючих обставин робота з NPL у державних банках продовжуватиметься в основному двома заданими шляхами, обидва з яких не можуть бути швидкими – примусове стягнення або фінансова реструктуризація. Другий з них буде забезпечувати за загальним правилом більший грошовий потік. У разі встановлення в механізмі фінансової реструктуризації чітких законодавчих критеріїв для часткового дисконтування заборгованості, які будуть стимулювати боржників робити надзусилля для погашення частини боргу, врегулювання NPL є можливим у короткі строки: до 3-х років. Нарешті, існує висока імовірність того, що це буде єдиним можливим варіантом врегулювання NPL, які виникли внаслідок бойових дій і знищення предмета кредитування. Це нова реальність, з якою ми лише починаємо працювати.

Арсен Мілютін, заступник голови правління Ощадбанку, відповідальний за роботу з NPL

https://nabu.ua/ua/arsen-milyutin.html?fbclid=IwAR18bk9TGiBUiJnkmcfCBuC2y-b6JfUo_wHfyeyG6fyobm931T_OWLXhxPA