Безбар’єрність – не соціальна підтримка, а інвестиція у зростання української економіки

Безбар’єрність стає важливою умовою розвитку економіки, ринку праці та бізнесу в Україні в умовах війни та відновлення.

Безбар’єрність більше неможливо сприймати як окремий соціальний напрям.

Це питання економіки.

Коли людина не може скористатись послугою, бізнес втрачає клієнта. Коли людина не може дістатись робочого місця, роботодавець втрачає працівника. Коли ветеран після повернення з війни не може нормально повернутись до роботи, країна втрачає досвід і компетенції.

Тому доступність — це не лише про комфорт. Це про те, наскільки великим і ефективним буде український ринок.

Про це багато говорили на третьому форумі «Моя безбар’єрність. Вивчені уроки», організованого Ощадбанком, за підтримки партнерів. Форум зібрав близько 400 представників держави, бізнесу, громад, ветеранської та громадської спільнот. Мали змогу порівняти бачення і висновки.

Безбар’єрність розширює ринок

Бізнес досі часто дивиться на безбар’єрність як на додаткові витрати. Потрібно перебудовувати приміщення, адаптувати сайти, навчити працівників, змінювати процеси.

Але є інший бік.

Коли компанія робить свій продукт доступнішим, вона потенційно збільшує коло клієнтів. Коли створює зручніше робоче місце, може залучити кращих фахівців. Коли спрощує сервіс, ним стає легше користуватися всім.

Тобто безбар’єрність може бути не витратою заради відповідності вимогам. Вона може бути інвестицією в більший ринок.

Це особливо важливо для України, де через війну змінюється структура суспільства і ринку праці.

За даними Міністерства соціальної політики України, станом на початок 2026 року кількість зареєстрованих осіб з інвалідністю в Україні перевищила 3 мільйони. Це приблизно 10% усього наявного населення країни.

Кратно зростає кількість ветеранів та людей з інвалідністю.

За оцінками Міністерства у справах ветеранів, після завершення активних бойових дій та демобілізації ветеранська спільнота (включно з членами родин) становитиме від 4 до 6 мільйонів осіб. Це понад 15–18% усього потенційного споживчого ринку України, якщо розрахувати до теперішньої чисельності населення України (орієнтовно 28–32 млн осіб).

Багато людей повертаються до цивільного життя з новим досвідом і новими потребами. Для бізнесу це означає, що підхід до працівника і клієнта «за замовчуванням» більше не працює.

Не існує «середнього клієнта»

Довгий час багато сервісів створювалися для умовної людини, яка добре бачить і чує, швидко пересувається, легко користується цифровими сервісами і не потребує додаткового часу чи пояснень.

Але такого універсального клієнта не існує.

Війна це особливо добре показала. Людина може отримати травму, мати порушення слуху або зору, мати труднощі з концентрацією, потребувати більше часу на отримання послуги. І це може бути тимчасовою або постійною ситуацією.

Для бізнесу це означає просту річ: сервіс потрібно створювати для реальних людей, а не для абстрактного «середнього» клієнта.

Саме тому безбар’єрність безпосередньо впливає на якість сервісу і довіру до компанії. Якщо клієнту не потрібно долати зайві бар’єри, він отримує кращий досвід.

Для банку це особливо важливо. Людина має отримати фінансову послугу у зрозумілий для неї спосіб — у відділенні, через цифровий канал або за допомогою працівника.

Але цифри важливі лише тоді, коли за ними стоїть реальний доступ до послуги.

Найбільший ресурс — люди

Для української економіки сьогодні особливо важливе питання кадрів.

Бізнес уже відчуває дефіцит працівників. Тому ми просто не можемо дозволити собі втрачати людей через бар’єри, які можна прибрати.

За даними Європейської бізнес-асоціації, 75% компаній повідомляють про нестачу персоналу, а Єдиний портал вакансій Державної служби зайнятості (ДСЗ) зареєстрував понад 200 тис відкритих вакансій.

Ветеран, людина з інвалідністю або людина, яка повернулась після тривалої перерви, — це не просто людина, якій потрібна адаптація. Це фахівець із досвідом, знаннями та компетенціями. Після війни кожен 5-й українець буде ветераном або членом ветеранської родини. Це величезний потенціал працівників, здатних створювати додану вартість для країни.

Завдання бізнесу — створити умови, за яких цей потенціал можна використати.

Тут безбар’єрність безпосередньо перетинається з економічною ефективністю. Чим більше людей можуть працювати, тим більшим є потенціал економіки.

Це стосується не лише великих компаній. Малий і середній бізнес також має вчитися працювати з різними працівниками та клієнтами.

Не можна створити безбар’єрність у кабінеті

Є ще один важливий урок, про який говорили на форумі.

Рішення потрібно створювати разом із людьми, які ними користуватимуться.

Можна розробити дуже правильний проєкт доступного простору. Але тільки людина, яка щодня пересувається на кріслі колісному, користується тростиною або має порушення слуху, може одразу побачити проблему, яку не помітили розробники.

Тому залучення людей з інвалідністю та ветеранів має бути не формальністю. Вони мають бути учасниками розробки і тестування рішень.

Для бізнесу це теж економія. Краще перевірити продукт до його запуску, ніж потім переробляти його через те, що він не працює для частини клієнтів.

Безбар’єрність — частина відновлення

Після війни Україна відновлюватиме не лише дороги та будівлі. Ми відновлюватимемо всю систему економіки, освіти, навіть суспільні стандарти.

І тут важливо одразу зробити так, щоб працювати, навчатись, вести бізнес і користуватися послугами могли всі люди незалежно від їх особливостей.

Тому безбар’єрність не варто відкладати на потім. Відновлення — це якраз момент, коли можна закласти нові стандарти в інфраструктуру, сервіси та робочі місця.

Тому сьогодні питання вже не в тому, чи потрібна Україні безбар’єрність. Це очевидно.

Питання в іншому: чи зможемо ми зробити її звичайним стандартом роботи — без окремих проєктів, без показових рішень і без ситуацій, коли доступність існує лише на папері.

Якщо зможемо, це буде рушієм не лише для взаємодії у суспільстві. Це буде рушієм і для зростання економіки.