Фондовий ринок схожий на маятник: постійно розгойдується від необґрунтованого оптимізму до безпідставного песимізму. Розумний інвестор натомість має бути реалістом, який купує в песимістів і продає оптимістам, стверджує Бенджамін Ґрем. Його книга «Розумний інвестор. Стратегія вартісного інвестування» стала настільною для всіх, хто хоче зрозуміти практичні аспекти цієї діяльності та досягти у ній успіху.
Пропонуємо вам уривок із книжки, що незабаром вийде у видавництві «Наш формат».
Інвестор і коливання ринку
Оскільки ціна на звичайні акції (навіть ті, що мають найвищий інвестиційний рейтинг) підвладна періодичним коливанням цін, розумний інвестор повинен бути зацікавлений у тому, щоб отримати прибуток від цих коливань. Існує два способи, якими ми можемо спробувати це зробити — таймінговий (тобто відстеження ринку) і ціновий (тобто відстеження ціни). Під таймінговим ми розуміємо спроби спрогнозувати коливання фондового ринку, щоб купувати чи утримуватися від продажу акцій, коли очікується зростання курсу, і продавати або утримуватися від купівлі за його очікуваного зниження. Під ціновим способом ми розуміємо намагання купувати акції тоді, коли їхня ціна встановлюється на значно нижчому рівні від їхньої реальної вартості, і продавати акції, коли ціна перевищує їхню реальну вартість. Менш амбіційна форма цінового методу — це простий аналіз, який полягає в тому, щоб переконатися, чи не переплачуєте ви за акції, коли їх купуєте. Цього цілком достатньо для пасивного інвестора, який переважно зосереджений на довгостроковому володінні акціями. Це основний мінімум для проведення інвестиційних операцій.
Ми переконані, що розумний інвестор може отримати задовільні результати, використовуючи будь-який ціновий спосіб. Крім того, ми впевнені: якщо він обере таймінг для прогнозування стану фондового ринку, то врешті-решт стане спекулянтом з відповідними фінансовими результатами. Для нефахівця в цій сфері така відмінність може видатись незначною, і її не схвалюють на Волл-стрит. Брокери та інвестиційні служби сприймають як невід’ємний принцип інвестиційної практики чи, можливо, як безкомпромісне твердження той факт, що й інвесторам, і спекулянтам слід приділяти значну увагу вивченню прогнозів щодо стану фондового ринку.
Можна досить довго сперечатися про всі «за» і «проти» складання прогнозів на фондовому ринку. Багато інвесторів намагаються досягти успіху в цій царині, і, поза всяким сумнівам, деяким людям вдається гарно заробити завдяки своєму вмінню аналізувати ситуацію на фондовому ринку. Але абсурдно думати, що звичайні інвестори можуть заробити гроші на основі прогнозів. Адже хто купуватиме акції, коли всі звичайні інвестори, отримавши сигнал від ринку, кинуться продавати свої цінні папери, сподіваючись на отримання прибутку від цієї операції? Якщо ви, читач, сподіваєтеся з часом розбагатіти, використовуючи свої вміння у сфері прогнозування ринку, то повинні намагатися перевершити в цьому безліч конкурентів, які роблять те саме. Немає жодних підстав — ані логічних, ані практичних — думати, що будь-який типовий чи посередній інвестор може передбачити стан фондового ринку краще, ніж це зроблять інші.
У теорії таймінгу є ще один аспект, який, здається, ніхто не враховує. Таймінг має велике психологічне значення для спекулянта, тому що він хоче отримати свій прибуток надто швидко. Думка про те, щоб почекати рік, поки його акції піднімуться в ціні, для нього просто нестерпна. Але для інвестора ця ідея не така вже й гнітюча. Який же тоді йому сенс не інвестувати свої кошти, доки він не отримає (ймовірно) надійний сигнал, що настав час купувати акції? Він отримає свою вигоду лише в тому випадку, коли, почекавши, зможе купити цікаві для нього акції за значно нижчою ціною, що компенсує недоотримані дивіденди. Таким чином, таймінг не має для інвестора жодного значення, якщо він не пов’язаний із ціновим способом, тобто якщо він не дозволяє інвестору перекупити свої акції за ціною, значно нижчою від попередньої ціни продажу.
У цьому плані відома теорія Доу, яку використовують для таймінгу, має незвичну історію. Якщо коротко, в основі цього методу торгівлі акціями лежить визначення часу купівлі акцій на основі методу «прориву» їхнім курсом середнього тренду, що підвищується, й аналогічно — часу продажу акцій, якщо відбувається «прорив» курсом тренду на зниження. Теоретичні розрахунки, — які не обов’язково є актуальними, — й результати використання цього методу свідчать про те, що впродовж майже всього тривалого часу з 1897-го до початку 60-х років ХХ століття інвестори отримували прибуток. З огляду на це, практична цінність теорії Доу доволі висока; сумніви, якщо такі й виникають, стосуються надійності його опублікованих «даних» як відображення того, що теоретик Доу насправді зробив би на ринку.
Докладніший аналіз наявних даних показує, що з 1938 року, лише кілька років після того, як теорію Доу почали серйозно використовувати для роботи на Волл-стрит, якість одержаних результатів кардинально змінилася. Її визначним досягненням став сигнал до продажу акцій, коли за місяць до краху 1929 року значення фондового індексу дорівнювало 306, а також те, що прихильники цієї теорії утримувалися від операцій під час тривалого ведмежого ринку, поки в 1933 році стан справ не налагодився сам по собі — тоді значення фондового індексу було на позначці 84. Із 1938 року прихильники теорії Доу переважно продавали акції за доволі привабливими цінами, але потім змушені були знову купувати їх за вищим курсом. Упродовж наступних 30 років значно більшу дохідність дали б прості операції придбання й утримання акцій, які входять до списку акцій фондового індексу Доу — Джонса.
На нашу думку, яка ґрунтується на ретельному аналізі цієї проблеми, погіршення результатів, пов’язаних із використанням теорії Доу, невипадкове. Воно демонструє істинну суть прогнозування і використання формул проведення операцій з цінними паперами у сфері бізнесу і фінансів. Ці методи, які здобули своїх прихильників, працюють, бо підтверджують свою ефективність і важливість упродовж років, а інколи просто тому, що були адаптовані до статистичних даних минулого. Але в міру того, як застосування цих практик розширюється, їхня надійність знижується. На це є дві причини. По-перше, з плином часу формуються нові умови, яких не враховують старі формули. По-друге, популярність торгової методики в операціях на фондовому ринку позначається на поведінці учасників ринку, що в довгостроковій перспективі призводить до падіння ефективності. (Може скластися враження, що популярність торгових методів на кшталт теорії Доу створює свій захист, оскільки спричиняє зростання чи падіння ринку через дії її прибічників у час, коли подано сигнал до купівлі — продажу. Небезпека таких «панічних» масових дій інвесторів, безперечно, набагато перевершує переваги торгових методів).
Підхід «купуй дешево — продавай дорого»
Ми переконані в тому, що звичайний інвестор не може успішно дати раду коливанням курсів акцій, якщо він не намагається їх спрогнозувати. Чи може він отримати вигоду від них після того, як вони вже мали місце, тобто купуючи після кожного значного спаду і продаючи після кожного значного підйому? Коливання курсів акцій упродовж багатьох років до 1950 року слугували цьому підтвердженням. Адже відповідно до класичного визначення «проникливий інвестор» — це той, хто купує на ведмежому ринку, коли всі продають, і продає на бичачому ринку, коли всі купують».
Упродовж 1897–1949 років спостерігалося 10 повних ринкових циклів фондового ринку — від підйомів цін від низьких до високих і до подальшого їх зниження. Тривалість шести з них не перевищувала 4 років, чотирьох — 6 чи 7 років, й один цикл, відомий під назвою «нова ера», тривав 11 років протягом 1921–1932 років. Процентне зростання ринку від низького рівня до високого коливалося від 44 % до 500 %, для більшості циклів воно становило 50–100 %. Наступне процентне падіння коливалося від 24 % до 89 %, і для більшості циклів воно перебувало в межах 40–50 %. (Варто пам’ятати, що падіння на 50 % зводить нанівець попереднє зростання на 100 %).
Практично всі періоди, коли спостерігалася тенденція до підвищення цін (т. зв. бичачий ринок), мали чіткі спільні характеристики: 1) історично високий рівень цін; 2) високий коефіцієнт «ціна акції / прибуток»; 3) низький рівень дивідендної дохідності порівняно з дохідністю облігацій; 4) великі обсяги спекулятивних маржинальних операцій; 5) велика кількість нових емісій звичайних акцій низької якості. Таким чином, будь-якому студенту, який вивчає історію фондового ринку, зрозуміло, що розумний інвестор має навчитися розпізнавати повторювані ведмежі і бичачі ринки для того, щоб купувати за низькими цінами і продавати за високими, і робити це переважно за короткі проміжки часу. Для визначення цінових рівнів, оптимальних для операцій купівлі — продажу на загальному ринку, були розроблені різноманітні методи, які ґрунтуються або на ціновому факторі, або на процентних коливаннях цін, або на них обох.
Та варто зауважити, що ще до безпрецедентного бичачого ринку, який почався в 1949 році, у послідовних циклах фондового ринку також відзначалися суттєві цінові коливання, які ускладнювали, а інколи навіть робили неможливою купівлю акцій за низькими цінами і їх продаж за високими. Най вагомішим із них, певна річ, був великий бичачий ринок кінця 1920-х років, поведінка якого просто перекреслила всі розрахунки інвесторів. Навіть у 1949 році все ще не ставили під сумнів те, що інвестор може вибудовувати свою фінансову політику і методи, виходячи насамперед із намірів купувати за низькими цінами під час ведмежого ринку і продавати за високими в період бичачого.
Згодом з’ясувалося, що слушним було протилежне правило, коли варто купувати і продавати акції. Поведінка фондового ринку за останні 20 років не вкладалася в колишні моделі. Це виявлялося в тому, що більше не було довіри до колишніх добре перевірених сигналів про наближення небезпечних часів, а також більше не вдавалося заробити, керуючись старим правилом — купувати за низькими цінами і продавати за високими. Ми не знаємо, чи колись повернуться старі регулярні ведмежі й бичачі моделі поведінки ринку. Але нам здається нереалістичним, щоб інвестор продовжував формувати інвестиційну політику, керуючись класичною формулою, тобто чекаючи очевидних ознак настання ведмежого ринку, щоб придбати будь-які звичайні акції. Ми рекомендуємо дотримуватися такої інвестиційної політики, що дозволяє варіювати пропорцію звичайних акцій і облігацій у портфелі залежно від того, чи вважає інвестор їхній курс привабливим з погляду істинної вартості акцій.
Передзамовити книжку можна на сайті nashformat.ua
Копірайтинг — «Наш формат»
АТ "Ощадбанк"