Кондитерська без помилок?

Учасниця реаліті-школи бізнесу «Будуй своє» Софія Теребова розказала історію створення кондитерської March&Co — від задуму до власного виробництва.

Чому я все це почала?

Тренувати підприємницькі навички я заходилася у 2-му класі школи (сміється). На початку 2000-х у подарунок отримала стікери на листочках. Ці штуки подобалися як мені, так і однокласникам. То чому б і не підзаробити на продажу наклейок?

Ця ідея була успішною, я отримала перші гроші. Згодом, коли запаси скінчилися, поповнювала їх самостійно: купувала дешевше — продавала дорожче. Як результат всіх цих кроків та дій — перший підприємницький досвід. А разом з ним — безліч зауважень моїй мамі, коли її викликали до школи.

Насправді я спробувала багато видів хендмейду в старших класах школи. Перший і останній раз продавала біжутерію, сережки, підвіски ручної роботи з подругою літом, перед вступом, одразу після ЗНО. Однак підсвідомо мені більше за все імпонувало інше — мій особливий спосіб релаксації, що полягав у випіканні кондитерських виробів.

Спираючись на власні відчуття, я проаналізувала цей ринок. Виявилося, що багато людей прагнуть купувати продукцію, вироблену за перевіреними рецептами з натуральних компонентів — з вершковим маслом, яйцями, а не їхніми аналогами, як-от маргарин тощо. І ще я зрозуміла — попит набагато вище пропозиції. Це й підштовхнуло мене надалі розвиватися саме у кондитерській справі.

Як я протестувала бізнес-ідею?

Розказати про себе світові я вирішила на «Ресторанному дні» — заході, що проводиться одночасно у багатьох країнах світу задля тестування бізнес-ідей та стимулювання підприємницької діяльності. А щоб не було проблем з несанкціонованою торгівлею, бо цінник встановлювати не можна, працювали за чайові. Найближчий захід був у травні 2013 р, там я мала виставити за чайові смаколики. Ми вийшли туди попрацювати разом з подругою. Однак для участі слід було виконати наступні завдання: придумати назву, знайти гроші, розробити асортимент та правильно розрахувати зусилля, щоб встигнути все до дня фестивалю.

Назва March&Co спала на думку при згадці про моє дівоче прізвище — Марченко (сміється). Гроші — позичила у тата 500 грн. Як щодо асортименту? Звичайно ж, той, до якого звикла з дитинства — ми пекли з мамою мигдалеві, вишневі, горіхові пироги. Солоних виробів я поки що не пропонувала.

Запланувала на продаж 300 одиниць продукції, випікати які потрібно було декілька днів. Втілювати це вирішила на домашній кухні, використовуючи міксер, блендер, посуд тощо. Допомогти з підготовкою попросила друзів та батьків, вони радо відгукнулися на моє прохання.

Від заходу я нічого особливого не очікувала, просто робила те, що уміла, тож результат мене приголомшив. За 40 хвилин продажів розібрали все, а чистий прибуток — 950 грн, які люди кидали у скриньку для чайових відповідно до умов «Ресторанного дня». Окрім цього, отримала багато чудових відгуків. Це стало для мене зеленим світлом і знаком — час рухатися далі!

Кухня, суборенда, власне виробництво: за і проти

Задля подальшого руху я постійно навчалася, однак за всі 5 років була лише раз на майстер-класі української кондитерки. Переважно до всього доходила сама.

У перші роки я пропонувала клієнтам невеликий асортимент, подібний до представленого на «Ресторанному дні». Згодом він повільно розширювався. Однак протягом усього цього періоду я працювала на власній кухні, де можна було приготувати лише 1-2 торти на день. Поступово люди дізнавалися про мене — кількість замовлень невпинно зростала, а я не могла випікати все сама, бо вчилася на денній формі в універі. Я спробувала працювати на умовах суборенди, для того, щоб можна було взяти помічника. В тому цеху працювала між парами і сама, і з помічником. Саме тодi багато чому навчилася, бо там працювали професійні кондитери. Отримавши цей досвід, для втілення бажань і задумів вирішила йти далі — розширювати команду, асортимент та потужності. Все це можливо лише на власному виробництві.

Для цього я обрала приміщення в центрі, на пошуки якого пішло більше місяця. Можна було орендувати і на околицях, але там набагато менше офісних центрів та працівників офісів, на яких ми орієнтувалися. Вартість оренди — 1-1,5 тис. грн за 1 кв. м на місяць, за фасадні приміщення в центрі або близько до станцій метро. До речі, біля м. Дарниця коштує так само, як в центрі не поряд з метро, і від 500 грн за підвальні приміщення у дворах. На периферії значно дешевше — 10-14 тис. грн за 80-100 кв. м. Ремонт приміщення коштував 80 тис. грн.

Обладнання обрали нове. Бюджет — 450 тис. грн. Левову частину забрали на себе пароконвектомат для випікання вартістю 100 тис. грн, холодильники і морозилка — 150 тис. грн. Інші витрати — на машини для миття посуду, фільтри, посуд тощо. Ну, а фінансувати все це вирішили, знайшовши фінансового партнера. Залучити зовнішнє фінансування нам не вдалося. Тому й довелося вигрібати всі свої власні кошти і мені, і партнеру. Через це на дещо зараз не вистачає, і не все дороблено до кінця, але працювати вже можна.

Команду шукали за оголошеннями у соціальних мережах. Результат — 15 резюме, 8 співбесід. Маємо — 1 менеджера, 3 кондитерів. По завершенні ремонту, закупівлі обладнання і пошуку команди ми відкрилися. Тепер плануємо випікати 30 пирогів на день та іншу кондитерську продукцію, потішити містян найсмачнішими тортами і смаколиками. І разом з тим — повернути кошти за 1-2 роки.

Солодкий та гіркий досвід

Власна справа — величезна авантюра, де треба чекати чого завгодно. Всі несподіванки прорахувати неможливо. Головне — не боятися. І не відступати від принципів. У нашому випадку — не знижувати якості та не відмовлятися від натуральних компонентів.

На мою думку, достатньо помилок я зробила, відкриваючи власне виробництво. Почнемо з приміщення, що було з багатьма «але». Перше — незадовільний стан та невідповідність нормам стелі, санвузлу та інших комунікацій, які ми не перевірили спочатку. Все це коштувало нам витраченого додаткового часу на ремонт, а з ним — і коштів. Як вийти з цієї ситуації? До підписання документів слід запросити майстрів з будівництва, що вкажуть на проблеми та витрати. Друге «але» — договір. Начебто типовий, але містить підпункти, на які ми не розраховували — це так само коштує грошей. У цій ситуації потрібно обов’язково порадитися з юристом.

Щодо обладнання — ми купували нове. А можна було піти іншим шляхом, проконсультуватися зі спеціалістом, який би підказав, що обрати з б/в техніки — 1-2 роки у використанні, проте у гарному стані.

Озираючись на власний досвід: я вже багато чого навчилася, багато досягла і продовжую рухатися далі!