Андрій Пишний: Історичний шанс

Андрій Пишний: Історичний шанс

Аби зробити з України країну підприємців, мало заявити, зібрати фахівців і зосередити кредитний ресурс. Це не так просто, але тепер шанси на зневіру суттєво мінімізовані

Як нація, ми маємо ментальну звичку бідкатися. І хоча вже майже тридцять років маємо свою державу, та досі єднаємось навколо поразок. Так, горе об'єднує. Але й успіх також. Тож має бути баланс.

Нам необхідні історії успіху. Їх поки нема. Тож ми маємо їх спільно створити, постійно про них писати та говорити. Собі та світові. Щоб нарешті вийти зі зачарованого кола поразництва. Як на мене, наразі склався унікальний історичний шанс це зробити.

Трішки передісторії

14 вересня 2017 року я написав колонку на сайті НВ. Під заголовком «Країні потрібні 2 млн підприємців». Якраз тоді Ощадбанк тільки-но запустив свою програму підтримки малого бізнесу. То не була якась одноразова піар-подія. Їй передувала важка робота команди тривалістю в три роки, яка, до речі, й досі триває.

Щоб усе це працювало, спочатку ми дослідили роль та вплив малого і середнього бізнесу на національні економіки різних країн світу. Ми вивчили зарубіжний досвід, як і хто йшов до економічного процвітання. Зокрема, як там будувалася внутрішня кредитна політика.

Треба дати можливість якомога більшій кількості людей в Україні проявити ініціативу

У підсумку нашу увагу найбільше привернув досвід Польщі та Ізраїлю. І на те була низка вагомих причин.

По-перше, обидві країни станом на 1990 рік мали ВВП, менший за тодішній український. Тепер у поляків він збільшився уп’ятеро, в ізраїльтян — ушестеро. За той самий період український збільшився лише на 20%.

По-друге, польський досвід нам був цікавий ще й тим, що ми з поляками, маючи культурно-політичну спорідненість, після падіння Берлінського муру і розпаду радянського блоку та СРСР мали практично однакові стартові можливості для трансформації планової економіки в ринкову.

І по-третє, досвід Ізраїлю доводить, що економічно зростати можливо й у стані постійного воєнного конфлікту.

Тоді, два з половиною роки тому, ми відкрили «секрет» їхнього економічного успіху, про який і так багато хто знав чи здогадувався.

В обох країнах левову частку ВВП виробляє малий та середній бізнес. Іншими словами, обидві країни є країнами підприємців. Саме підприємці там створюють більшість робочих місць, виробляють більшість продуктів і послуг, сплачують більшу частину податків, є драйверами інновацій тощо.

Натомість в Україні майже за 30 років «перетворень» поки так і не сталося.

Висновок очевидний — ми маємо надолужувати згаяне. Інакше втратимо активний креативний і трудовий клас, який в умовах глобальної конкуренції є найціннішим ресурсом. І за яким, не секрет, посилено полюють інші країни, зокрема й наші найближчі сусіди.

Підприємці, агов!

Аби зробити з України країну підприємців, мало заявити, зібрати фахівців і зосередити кредитний ресурс.

До того ж, новий бізнес-напрямок — за підтримки малого і середнього бізнесу — нам, у найстарішому державному банку країни, довелося створювати з нуля.

При цьому ми не винаходили якогось українського велосипеда, а скористалися так само успішною світовою практикою. Нею з нами поділився Німецько-український фонд та Франкфуртська школа фінансів і менеджменту за підтримки Європейського банку реконструкції і розвитку.

Але вибудувати новий бізнес-напрямок, підготувавши для цього менеджерів, було замало.

Щоб підтримати підприємців, нам треба було спочатку їх знайти. І тут ми виявили, що більшість натепер зареєстрованих ФОПів використовуються для оптимізації оподаткування більшого бізнесу.

Виходить, що справжніх підприємців порівняно зі сусідніми країнами в нас насправді дуже й дуже мало — близько півмільйона. Для порівняння, в сусідній Польщі - 3,6 млн. Тож треба більше.

Скільки? За нашими підрахунками, щонайменше 2 млн нових підприємців.

Саме стільки було б достатньо для початку структурної перебудови української економіки. Щоб малий і середній бізнес став драйвером трансформації країни та її зростання. Щоб підприємці формували все більш значну, а згодом і більшу частку ВВП. Як у наших західних сусідів — Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині та ін.

Тож ми чи не вперше в новітній українській історії запропонували малому бізнесу не тільки фінансування, але й онлайн та оффлайн навчання.

А головне — промоцію підприємництва як професії, основного виду діяльності. Причому і у форматі підготовки з нуля підприємців-початківців — щоб вони створили і розвивали свою справу в легальний спосіб, і у форматі зростання підприємців діючих — їх перехід на наступний рівень бізнесу. Від мікробізнесу до малого, а від малого — до середнього.

Ставка кусається

Та і тут без викликів не обійшлося.

Висока вартість кредитного ресурсу спричинена макроекономічними показниками. А вони в свою чергу генеруються викликами, перед якими нині стоїть наша країна: безпека, енергетика, сировинна структура експорту, падіння світових сировинних ринків тощо. Усе це і багато іншого гальмувало наш поступ.

Вихід був один — компенсувати високу процентну ставку, як це роблять в інших країнах.

Десь через півтора місяця після запуску нашої програми і виходу моєї колонки про неї я виступив на Раді регіонального розвитку при президентові України. З того засідання велася пряма трансляція на всю країну. Тож почути мене могли не лише президент і прем'єр, а й мільйони українців.

Я звернувся до муніципалітетів, аби спільними зусиллями зменшити процентні ставки по кредитах для малого бізнесу в тодішніх непростих макрофінансових умовах.

Чому саме до них?

Унаслідок децентралізації місцеві громади отримали колосальний фінансовий ресурс. Але ці мільярдні кошти міські голови і виконкоми просто розміщували на депозитах. В тому числі й в Ощаді. Замість хоча б якусь його частину скерувати для підтримки підприємництва у себе в громадах. І тим самим створювати нові робочі місця, збільшувати базу надходження місцевих податків. Докласти бодай якихось зусиль, щоб ініціативні люди з їхніх громад не їхали світ за очі, а лишалися в країні. Щоб наші міста та регіони конкурували між собою, створюючи сприятливі інвестиційні умови для українського підприємництва.

Тим більше, що в кожній міській і обласній раді, а подекуди й в районних, були ухвалені свої місцеві програми підтримки підприємництва. Але переважна більшість з них була на папері та не працювала.

Ми почали розворушувати цей мурашник чиновників на місцях. Запустили комунікаційну кампанію із закликом «Країні потрібні підприємці». Склали графік зустрічей і презентацій. Почали ровд-шоу. І крок за кроком почали зрушувати ситуацію з місця. Знаходити механізми компенсації високих ставок і навіть тіла кредиту. Почали працювати і нарощувати кредитний портфель. Отримали унікальні проєкти. Перше веганське кафе в столиці, всім відома піца Ветерано, локальні клінінгові компанії, виробництво органічних продуктів харчування, ІТ-проєкти.

Обіцяного 2,5 роки чекають

Та, повертаючись до тієї моєї колонки, що побачила світ два з половиною роки тому, хочу нагадати з неї такі слова:

«Переконаний, що вже невдовзі ми вийдемо і на державний рівень підтримки малого та середнього бізнесу з урахуванням міжнародного досвіду. Це може бути і компенсація ставки, і частини тіла кредиту, і державна гарантія, і створення спеціального фонду».

І оце моє «невдовзі» в силу об'єктивних та суб'єктивних обставин перетворилося у цілих два з половиною роки. І ось лише тепер цей, по суті, перший серйозний крок у національному масштабі з боку держави нарешті зроблено. Програму кредитування малого бізнесу під 5−7−9% ініціював президент. Вона та її фінансування затверджені парламентом, її реалізує уряд через Фонд підприємництва та найбільші (державні) банки, а невдовзі приєднаються ще й всі охочі банки, які відповідатимуть критеріям.

Я не з розмов знаю, що й тоді, два з половиною роки тому, і нині прем'єр та міністр фінансів поділяли цю думку і нашу програму, на презентації якої вони були присутні й виступали.

Але, вочевидь, на той час не вистачило політичної волі дещо вище. Тепер вона є. І це добре. І це направду відкриває перед нами історичний шанс нарешті зосередитися на розвитку і дивитися в майбутнє. Рухатися туди зі своєю стратегією. Щоб довести як самим собі, так і прийдешнім поколінням: ми спроможні на нові перемоги і нових героїв.

Дивитися в майбутнє - це, об'єднавшись, разом його творити. Писати нарешті історію успіху України. А такі історії після Другої світової в усіх розвинених країнах починалася якраз з економіки. А саме з підприємництва, приватної ініціативи креативних і хазяйновитих людей.

З досвіду скажу: працювати з малим бізнесом складно. Часто доводиться занурюватися буквально в кожен кредитний проєкт, у кожну історію, в найдрібніші деталі. І нерідко виступати свого роду не стільки інвестиційною нянею, скільки нянею-психологом для підприємця-початківця, який в будь-яку мить — зазвичай, коли вже дуже й дуже багато зусиль покладено на реалізацію — може перегоріти, зневіритися й опустити руки.

Але тепер шанси на зневіру суттєво мінімізовані. Сказав би навіть, що мінімізовані як ніколи за всі роки незалежності. І, певен, далі буде більше.

Велике починається з малого

Ми не можемо вплинути на світову економіку. Так само як не можемо вплинути на погоду за вікном. Проте ми можемо побудувати власний дім — національну економіку, внутрішній ринок, які витримають глобальні шторми і бурі.

І щоб це зробити, треба починати з малого бізнесу. Треба дати можливість якомога більшій кількості людей в Україні проявити ініціативу, створити щонайменше робоче місце для себе та своєї родини.

Наступний етап — це доступна іпотека, а в національних масштабах — великі інфраструктурні проекти. Як на мене, то разом з малим бізнесом — це три реперні точки нашого внутрішнього зростання. І якщо їх правильно стимулювати, то…

Та це вже інша тема. Тож далі буде.

НВ
06.02.2020