Перемога Ощадбанку в суді проти РФ, стан економіки України і політика Юлії Тимошенко і Арсенія Яценюка - ці та інші теми головний редактор Радіо НВ Валерій Калниш обговорив з головою правління Ощадбанку Андрієм Пишним.

Валерій Калниш: У листопаді міжнародний комерційний арбітраж погодився з аргументами Ощадбанку, присудивши $1,3 мільярда компенсації від Росії за втрати інвестицій банку в Криму.

Плюс ще була сума штрафних відсотків, яку покладено на Росію за прострочення відшкодування цих грошей - це близько $100 тисяч щодня. Як вдалося перемогти Росію?

Андрій Пишний: $97 тисяч на день. Якщо брати з моменту, коли було винесене судове рішення, до сьогоднішнього дня, вже нараховано $5 мільйонів - немаленькі гроші. Насправді, рішення достатньо складне, це був тривалий процес, він тривав понад чотири роки.

Фактично з першого дня, як я прийшов на посаду, я відразу отримав кризу в Автономній Республіці Крим, тому що ми стикнулися з проблемою експропріації, відвертого грабунку нашої власності.

Була навіть ситуація, коли просто в один день відділення Ощадного банку “перетворилися” у відділення банку РНКБ з нашими ж працівниками, нашою технікою, нашими приміщеннями, але просто інший банк. Ну, як “в один день” - було багато інших речей.

І тоді було ухвалено, я вважаю, принципово важливе рішення, яке дозволило в тому числі і відбутися цьому історичному рішенню Арбітражного суду: ми почали все документували.

Документувалося все, починаючи від телефонних розмов з нашими співробітниками в Автономній Республіці Крим, закінчуючи навіть окремим обліком документів. Навіть відеозаписи, розшифровки, стенограми, скріншоти з Фейсбуку, сайтів - все повністю документувалося.

Коли наші колеги - юридичні радники - розпочали свою роботу, ми їм всю цю доказову базу завели, показали. Вони не повірили своїм очам, кажуть: "Як таке можливо?" - “Ну ось так - ми готувалися, ми вас чекали”. Тому першу претензію ми офіційно заявили росіянам ще влітку 2015 року - одразу.

Потім відбувся шестимісячний обов'язковий процес, коли ми чекали від них реакції, потім ще три додаткових місяці, і потім вже розпочався офіційний процес фактично позивного провадження.

- Хто були ці адвокати, які взялися за відстоювання інтересів?

- Це гарне питання, тому що адвокатами були... Відбір адвокатської компанії - це і був відбір юридичної стратегії, тому що спір безпрецедентний.

Жодного разу міжнародний арбітраж не відбувався на так званій “спірній території”, тому що фактично ми використали єдину можливу підставу для того, щоб звернутися до Міжнародного комерційного арбітражу (я трошки пізніше скажу, чому це принципово важливо, в чому цінність рішення саме Міжнародного комерційного арбітражу).

Єдиною підставою звернутися до Міжнародного комерційного арбітражу і скористатися цими механізмами правового захисту була двостороння угода про захист взаємних інвестицій, яка була підписана і ратифікована з росіянами.

Ми не визнали, що Крим є територією Росії, але [не можна] при цьому заперечувати те, що Росія розповсюдила на цю територію свій ефективний контроль, а відтак несе всю повноту відповідальності за дії парламенту, Банку РФ, так званої "влади Криму”, так званої "самооборони Криму”.

До речі, я зараз зацитував безпосередньо рішення арбітражного суду - там написано, що РФ несе пряму відповідальність за дії цих суб'єктів з точки зору експропріації нашої власності. При цьому ми не визнали насправді суверенітет, але не могли заперечувати ефективний контроль.

Друга складна частина - це підтвердити економічними розрахунками та експертизами суму збитків. З моменту, коли безпосередньо відбулися слухання арбітражного трибуналу, і до моменту винесення минув один рік і вісім місяців. Вони проводили додаткові експертизи, розрахунки, здійснювали додаткові запити.

Ну, відбувалися внутрішні процеси, яких ми не бачили, але вже зараз розуміємо, чого так довго це тривало, - тому що суд кожен раз зважував наші аргументи, кожен раз їх критично аналізував і в результаті на 100% задовольнив наші позовні вимоги. 

- У суму збитків закладено не тільки втрату активів - я маю на увазі приміщення, обладнання, готівку, дорогоцінні метали... 

- Вартість приміщень, техніки, активів, кредити і навіть майбутні прибутки, які банк міг би отримати за чотири роки, якби володів власністю в Автономній Республіці Крим.

- У Ощадбанку був дуже солідний кредитний портфель, - що сталося з тими кредитами? Ваші відділення давали кредити громадянам України, хтось там залишився.

Після повернення Криму, чи готові ви висунути претензії по цим рахункам, вимагати повернення кредитів, або ви їх "вибачили" тим, хто вам не платить?

- Ні, Ощадний банк повністю втратив контроль над усіма активами в Автономній Республіці Крим. Це беззаперечна річ, і ми окремо це доводили, підтверджуючи доказами, що ми фактично були позбавлені будь-якого контролю і можливості впливати на наші активи, починаючи від інкасаторського транспорту, закінчуючи навіть документами. Ви праві - і готівка, і те, що було в сховищах, і кредити - все.

Тому РФ через так звану "владу Криму" і так звані підконтрольні їм “банківські структури” (це також виписано рішенням суду і знайшло своє підтвердження) фактично здійснила експропріацію власності Державного ощадного банку.

Ми вийшли звідти тоді, коли вже знаходитися там не було ані фізичної, ані юридичної можливості, коли НБУ зрозумів, що не може забезпечити навіть мінімально необхідні умови для функціонування банківської системи.

Було ухвалено рішення, і ми разом з Національним банком фактично звідти вийшли, залишивши там все, що у нас було експропрійовано.

І до копійки (підкреслюю - це принципово важливо) ми підтвердили всі наші економічні розрахунки, майнові вимоги і що з точки зору економіки нам повинні компенсувати, і головне - ми підтвердили юрисдикцію Міжнародного комерційного трибуналу розглядати наші спірні відносини.

Я повернуся до питання, чому це важливо: тому що рішення Міжнародного комерційного трибуналу - в разі його винесення - підлягає виконанню у відповідності до Нью-Йоркської конвенції з виконання рішень міжнародних комерційних судів. А це 154 юрисдикції в світі - саме стільки країн підписали, ратифікували цю Нью-Йоркську угоду.

Це означає, що рішення суду, яке винесено на користь Ощадного банку, про стягнення з РФ $1,3 мільярда може бути виконано в 154 країнах світу; скрізь, де є власність РФ, яка не захищена дипломатичним імунітетом (і навіть тут є певні виключення, тому що окремі юрисдикції дозволяють власність, яка захищена дипломатичним імунітетом, але використовується з комерційною ціллю, так само піддавати стягненню).

- Як російська влада сприйняла цей програш? Чи погодилась вона з ним, чи взагалі можлива апеляція?

- Формально, юридично, у відповідності до регламенту арбітражного суду, рішення є остаточним і не підлягає апеляційному оскарженню.

Але рішення може бути оскаржено в процесі окремого судового позову, який подається в місцеві суди Франції, тому що саме у Франції відбувався розгляд цього спору (лише з чотирьох підстав).

Всі чотири підстави мають виключно процедурний характер, або юрисдикційний, тобто розгляд справи, по суті, вже не відбувається. Безумовно, росіяни будуть намагатися скористатися цим. Ми дуже скрупульозно слідкували за дотриманням всіх процедур.

Цікавий факт: кожен день арбітражних слухань в Парижі, - а вони тривали фактично з дев'ятої до шостої вечора - закінчувався тим, що повна стенограма судового засідання передавалася РФ.

Ми розуміли, з ким маємо справу, зрозуміли тактику, яку вони займуть, і розуміємо, якими будуть подальші кроки.

Так, нам буде потрібен певний час для того, щоб пройти, захистити це рішення. Я сподіваюся і вірю в те, що нам все вдасться, і тоді ми запустимо повномасштабну глобальну програму по виконанню цього судового рішення.

Але ще цей закономірний процес ми повинні пройти. Вони, безумовно, зараз його не визнають, роблять відповідні заяви, але це було прогнозовано - вони так себе поводили протягом всього процесу.

- Це важливо, тому що зараз ми озвучили суму $1,3 мільярда, і в деяких могло скластись враження: “А де ж ці гроші, де ці $1,3 мільярда? Ми їх ще не отримали”...

- Як сказав хтось із тих, хто коментував цю ситуацію: "Талоны на галоши - еще не галоши". Я кажу: "Попробуйте получить любые галоши без этого талона". 

- Як вважаєте, коли за ініціативою Росії пройдуть справи стосовно процедурних питань, як вам краще гроші віддавати, - щоб ви приймали готівкою або якимись будівлями? Який для вас варіант найкращий?

- Ми банк, працюємо з грошима, але в даному випадку, я думаю, нас влаштують будь-які активи, які мають відповідний грошовий вираз і за рахунок яких банк може провести компенсацію тих збитків, що були понесені.

До речі, цікавий аспект, про нього мало хто говорить і згадує: суд зберіг титул на право власності на все майно Державного ощадного банку в Автономній Республіці Крим.

- А що це значить?

- Це означає, що компенсація не позбавляє нас права власності на ті активи, які залишилися в Криму. У разі повернення Криму ми маємо всі юридичні підстави відновити своє право власності на все те, що було експропрійовано, незалежно від того, була компенсація чи ні. 

- Вибачте за банальне питання: ви собі премії нарахували за перемогу в арбітражі?

- Ні, не нарахували.

- Чому?

- Не передбачено. Я не можу сказати, що ми би не хотіли отримати бонуси, але в даному випадку ми розуміємо, що сама процедура звернення-стягнення [компенсації з РФ, - Ред.] буде дуже тривалою, складною і нешвидкою, і все ж таки правильно говорити про якісь додаткові матеріальні бонуси і стимули, виходячи з фактично отриманої компенсації. Наразі для цього ще треба активно попрацювати. 

- Чи можемо ми зараз сказати, в яку суму обійшлися послуги адвокатів?

- Безумовно, тому що ця сума присуджена до компенсації з РФ. Вони повинні компенсувати нам всі витрати, пов'язані з оплатою юридичних послуг, організацією трибуналу і оплатою послуг трибуналу, тому що це насправді недешева річ.

- І скільки це?

- Близько $4 мільйонів. 

- Немаленька сума.

- Це, насправді, абсолютно притомні гроші, якщо врахувати той обсяг роботи і статус [юридичної] компанії.

Це одна з провідних юридичних команд, і вибір самої юридичної команди, нашого радника - компанія Quinn Emanuel Urquhart & Sullivan - це і був вибір юридичної стратегії.

Ми провели тендер, в 2014 році направили пропозиції десятьом юридичним компанія - світовим лідерам, отримали шість відмов, і лише чотири компанії погодилися розглянути пропозиції.

Деякі з провідних компаній сказали, що не бачать жодної перспективи, але в результаті нам запропонували різні юридичні стратегії.

Цей вибір стратегії і передбачав вибір самої команди, а в результаті траєкторію, за якою відбувався розвиток подій в рамках нашого судового процесу проти РФ. Я думаю, що багато в чому він і визначив, насправді, той результат, який ми зрештою отримали. 

- Який висновок Україна повинна зробити після цієї справи, а також перемоги над Газпромом?

Нагадаю, що за рішенням Стокгольмського арбітражу Росія повинна виплатити Україні $2,5 мільярда. Чи правильно я розумію, що Росію можна перемагати і треба перемагати?

- Безумовно, Росію можна і треба перемагати, але для цього треба активно працювати, готуватися. Це дуже складний процес. Не треба недооцінювати цього опонента. Треба подавати позови, готуватися, відстоювати позицію, добиватися справедливості - і наш приклад, і приклад НАК Нафтогаз це довели.

Але тут треба розрізняти, тому що є, насправді, певна особливість: НАК Нафтогаз позивався до компанії Газпром, а Державний Ощадний банк (саме він, не Україна) позивався до РФ як держави.

Нас було визнано так званим кваліфікованим інвестором, ми діяли в своїх інтересах, а не в інтересах держави Україна. Це принциповий момент, тому що саме ця частина і підлягала, відповідно, окремому розгляду з точки зору юрисдикції.

Ми діяли як окремий самостійний суб'єкт приватного права, який захищає свої майнові інтереси і домагається відшкодування завданих збитків.

- Чи відомо вам про якісь інші процеси саме компаній, а не держави?

- На державному рівні - ні. Скажімо так, процеси, в яких би приймали участь компанії, що належать державі - ні.

Я знаю про те, що є процеси, де ряд комерційних структур використовують механізми міжнародного комерційного трибуналу для того, щоб отримати певну компенсацію збитків, - і так само, до речі, домагаються успіху.

Але наша сума і складність є насправді безпрецедентними - $1,3 мільярда. Всі ті інші спори значно менші.

В тих спорах, наскільки мені відомо, суд зменшував суму позовних вимог, які він задовольняв; в нашому випадку - все до копійки.

І ще додатково, як я сказав, донараховують шестимісячний LIBOR [Лондонська міжбанківська ставка пропозиції, - Ред.] кожен день плюс два.

- Не знаю, до якої суми може цей LIBOR дійти, це невідомо.

- Ну, вже на $5 мільйонів збільшилась сума боргу.

- Яке ваше очікування курсу долара в цьому році? Нагадаю, що прогнозний курс на кінець 2019 року передбачається на рівні 29 гривень 40 копійок за один долар.

- Це середній по року. 

- Як ви вважаєте, це реальний курс, чи ви бачите якісь загрози для фінансової стабільності в Україні?

- Я думаю, що він близький до правди, виходячи з тих прогнозів, які вже озвучили всі: і Міністерство фінансів, і Міністерство економіки, і МВФ, і НБУ. Це схоже на правду. По року ми так само не очікуємо, що середній курс буде вище - давайте узагальнимо - тридцяти.

Певні коливання будуть, але тут треба зрозуміти, що НБ (і він, насправді, про це публічно неодноразово заявляв) зараз для себе в якості пріоритету виставляє саме цінову стабільність, а не курсову - саме інфляцію, таргетування інфляції, показник інфляції вони визначають як головну макроціль.

До речі, в цьому напрямку досить непогані результати, тому що за останній звітній період інфляція стала менше 10%.

- 9,8%.

- Абсолютно правильно. Це при тому, що ми пройшли з вами кінець року, значні виплати, в тому числі і соціальні пенсії, значне підвищення рівня заробітної плати.

Ми ж про це забуваємо, але це все так чи інакше здійснює відповідний тиск на макропоказники. І НБУ з цим завданням впорався. У цього є інша сторона медалі - подорожчання вартості кредитного ресурсу.

Ми всі очікували, що 2018 рік буде роком пожвавлення кредитування, але вартість кредитного ресурсу і жорстка монетарна політика насправді не створювали достатньо сприятливих підстав для цього, об'єктивно.

- Цей рік - і всі про це кажуть - буде піковим по виплаті державного боргу України. Взагалі він становить десь $14 мільярдів, тобто 471 мільярд гривень; в цьому році на погашення зовнішнього боргу знадобиться 121 мільярд.

Чи не підірве ця ситуація економічну стабільність? Ми зможемо виплатити ці гроші, НБ не запустить друкарський станок? Чи зможемо заробити ці гроші, щоб вони не відбилися на цих показниках?

- Я переконаний, що НБ, насправді, незабезпеченої місії здійснювати не буде, тому що жорстка монетарна політика визначена пріоритетом - відповідно, контроль інфляційних процесів.

По-друге, Україна взяла на себе дуже амбітні і непрості зобов'язання відновлення якості державних фінансів і контролю бюджетного дефіциту в рамках тих зобов'язань, які укладені з МВФ.

Тому говорити про те, що в Україні будуть відбуватися якісь галопуючі інфляційні процеси незабезпеченої місії [не можна], не слухайте нікого. У нас є насправді величезна кількість запобіжників, які вже стали таким "щепленням" від необдуманих рішень.

По-третє, НБ дуже сильно прибавив в своїй інституційній незалежності. На це дуже активно працювали протягом трьох років, і він сьогодні цим користується і позиціонує себе як незалежний регулятор. Це позитивний сигнал.

По-четверте, українська банківська система за своєю якістю зовсім інша: вона еволюціонувала, перейшла на міжнародні стандарти, стала живішою, комерційнішою, зрозумілішою, прозорішою та контрольованішою.

Тобто вона сьогодні готова до того, щоб підтримувати позичальника якісним ресурсом - головне, щоб цей позичальник був. Якщо говорити про пікові виплати, Міжнародний валютний фонд, чому ми насправді всі так чекали цього?

Тому що це, по суті, можливість для уряду виконати вправу, пов'язану з рефінансуванням зобов'язань, пов'язану з тим, щоб вирішити непросте завдання пікових виплат 2019 року. Мені видається, що з цим завданням уряд впорається.

Я пригадую, наскільки часто - і вже безапеляційно - в кінці минулого року звучало на адресу Міністерства фінансів і уряду слово "дефолт". Кажуть: "Грошей не буде - військовий стан, під час військового стану грошей не дають".

Нічого - і програма запрацювала, і ситуацію вирішили, і зараз підходимо, і я знаю, в Міністерстві фінансів активно займаються цією непростою вправою. Давайте дамо можливість всім, хто за це відповідає, має мандат і зобов'язання, виконати свою роботу. 

- Наступне питання стосовно кредитів - ситуація не пожвавилася в 2018 році. Як ви зараз оцінюєте ринок іпотеки? Чи беруть люди кредити під купівлю житла? Під які відсотки? Чи є перспектива того, що ці відсотки можуть зменшитися?

- Я не можу сказати, що є якась найближча перспектива здешевлення вартості кредитного ресурсу, тому що вартість облікової ставки тримається на рівні 18%.

Говорити про те, що Національний банк буде її найближчим часом знижувати - ні. А вона так чи інакше відображається на вартості запозичень, які здійснюють банки, відповідно, кредитів. Тому ні.

Але це не означає, що немає попиту на кредити (а головне, немає не просто попиту, а платоспроможного попиту). Він є.

На прикладі Ощадбанку можу сказати, що в січні 2018 року ми займали 3% ринку іпотечного автокредитування; січень 2019 року - ми вже займаємо 16% ринку.

Так, ринок є, він складний, тому що продажі падають - це загальна тенденція, оскільки весь світ зараз вголос говорить про чергову хвилю глобальної економічної кризи, не лише про українські проблеми. 

Ви для себе вирішили, за кого голосувати?

- Дивлюся, уважно читаю, слухаю.

- Коли ви чуєте про економічні стратегії кандидатів в президенти, як для себе вирішуєте - “тут є розумні речі, а тут немає”?

Наприклад, якщо про банки: Юлія Тимошенко хоче ввести програму мікрокредитування малих підприємств: “Для її реалізації будуть створені бази даних із тисяч прибуткових бізнес-планів. Людина зможе сама вибрати, який бізнес робити".

Притому лідер Батьківщини запевнила, що якщо вона стане президентом, кредит буде надаватись під спеціальне страхування без застави і лише під 3% річних.

Анатолій Гриценко говорить, що його команда “створить сприятливі умови для залучення зовнішніх інвестицій” - для цього “буде додатково забезпечено проведення амністії, легалізація грошових коштів; надійний, ефективний контроль держави за діяльністю банківських установ, у поєднанні з надійним захистом прав кредиторів".

Якщо не дивитися на персони, чи розумні речі вони кажуть?

- Зараз - на піку виборчої кампанії - оцінювати економічні програми, в той час, коли всі хочуть сподобатися, не дуже вдячна, насправді, річ. Я, скоріше, технократ. Я розумію, як працюють ці внутрішні механізми, як працює ця внутрішня механіка процесу.

Неможливо надавати кредит під 3% - треба розуміти, звідки ці 3% візьмуться, коли облікова [ставка] 18%, коли інфляція двозначна, коли в нас величезна кількість зобов'язань.

Ми повинні зараз не заяви робити, а сконцентруватися на "домашній роботі". Чому? Пригадуєте кризу 2008-2009 років?

- На жаль, пам'ятаю, тому що взяв валютний кредит. 

- Я її дуже добре пам'ятаю. Тоді Україна втратила найбільше зі всіх країн Європи - ми втратили 15% ВВП. Це відбулося тому, що українська економіка була глибоко сировинною, рівень переробки був мінімальним.

Сама структура економіки передбачала, що ми вразливі від зовнішніх глобальних впливів. Сировинна економіка під час глобальної кризи падає найшвидше і найглибше - це, власне, і відбулося з Україною.

Нам потрібно зараз не заяви робити, а сконцентруватися на кількох принципових речах: інфраструктура і судова реформа, тому що це саме те, що повинно всюди забезпечити достатній інвестиційний клімат і захист інвестицій, і в цьому напрямку вже багато чого зроблено.

Повинні в обов'язковому випадку сконцентруватися на житловому будівництві, - а це іпотека; це те, без чого в принципі далі говорити про вирішення...

Це і запрацюють економічні внутрішні механізми, інструменти, запрацює насправді синергетичний ефект, і над енергетикою [механізми] повинні запрацювати. І в Україні з цього приводу зроблено багато речей.

Я, скоріше, вірю не в заяви політиків на піку виборчої кампанії, а в результат, який будуть давати вже в цьому році ті рішення, що були ухвалені в минулому і позаминулому, бо я вже сьогодні відчуваю їхній вплив і ефект.

А [щодо того], за кого [буду] голосувати - в березні 2019 року буду визначатися, коли заходитиму в кабінку. 

- Але якщо подивитися на те, що каже НБУ, у цьому році Нацбанк очікує уповільнення зростання економіки. 

 Закономірно. 

- Так, до 2,5% ВВП. За підсумками 2018 року планується, що в нас буде зафіксований ріст 3,4% ВВП (тобто він сповільниться майже на відсоток), а інфляція знизиться до 6%. Отож, що це за ефект, про який ви кажете? Економіка уповільниться.

- Так, на те є декілька причин, пояснень. Але чи не звернули ви увагу, що прогноз Національного банку більш песимістичний, ніж прогноз МВФ і Світового банку? Цікава тенденція, правда?

Коли наші міжнародні кредитори, які нас моніторять, дивляться на ситуацію в країні більш оптимістично, розуміючи в тому числі і глобальні тенденції. 

- Але потім можна сказати: "Ми казали, що буде 2,5%, але ми працювали і отримали 3% зростання ВВП".

- Якщо так буде, ми всі будемо задоволені, це буде насправді гарний результат. Це ще раз свідчить про незалежність [Національного банку], достатньо критичний погляд на суть внутрішніх процесів.

І всі досить щиро і відкрито - це так само ознака того, що зараз в країні відбувається - говорять про виклики і небезпеки. Сьогодні в НБУ була нарада, де голова Нацбанку Яков Смолій говорив про плани на 2019 рік і систему пріоритетів НБУ.

І там провели цікаве опитування - в аудиторії сиділи банкіри, крупні підприємці, персонал Національного банку, - і запитали: "Які фактори і небезпеки впливатимуть і визначатимуть українську економіку в 2019 році?". Перший - глобальна криза, - 8% присутніх сказали, що це буде визначальним фактором.

Другий фактор - президентські і парламентські вибори - 56% присутніх сказали, що саме це буде мати визначальний вплив (і це правда, ми з вами вже говорили про вибори). Чого я боюся більш за все? Популізму. 

Ми не маємо зараз права допустити помилку, скотитися в популізм, не маємо права слухати солодкі речі. Ми повинні зараз бути прагматичними та злими як ніколи.

Треба злитися на всіх політиків - і на тих, хто зараз при владі, і на тих, хто намагається бути у владі завтра; критично до них ставитися, не запитувати в них: "У скільки разів ви зменшите вартість газу - в два, в чотири чи в шість? Кредити будете надавати під 1%, під 2% чи під 3%?" - насправді чудес не буває, ми живемо у реальному світі.

Глобальна ситуація така, що ставки на вартість капіталу зростатимуть - все. Ринки стають жорсткішими, конкурентнішими, складнішими. Нам потрібно в цій глобальній конкурентній боротьбі щось запропонувати. Що? 

- Ви знаєте відповідь на це питання?

- Тільки програму реформ. 

- З одного боку, я розумію, чому ви про це говорите, - тому що більш-менш ви теж представник цієї влади.

- Хоча політикою не займаюсь.

- Не займаєтесь, але ви представляєте цю владу. І я розумію, що ви зацікавлені в тому, щоб її зберегти, і тому, щоб ваші опоненти не прийшли до влади. Ви сказали про реформи - у діючого президента було п'ять років для проведення реформ.

Ви знайомі з економічними теоріями, які кажуть, що якщо керівник держави - не важливо, чи це президент, чи прем'єр-міністр - не провів реформи за свій перший термін, то шанси на те, що він проведе їх за другий термін, не дуже високі?

Можливо, слід чекати реформ від інших політиків, іншої команди?

- Ми говоримо “взагалі” чи якимись насправді конкретними речами? 

Взагалі.

- Тому що з точки зору судової реформи відбулися принципові зміни.

Я відчуваю це як людина, яка керує найбільшим банком, що на сьогоднішній день має 4 тисячі виграних судових позовів проти проблемних позичальників. В мене судових рішень, винесених на користь державного банку, на понад 40 мільярдів гривень. Я розумію, як це працює.

Можу порівняти 2014 рік і 2018 рік - працює (а повинно працювати ще краще). Я розумію, наскільки важливим для банківської системи, позичальників і навіть потенційних клієнтів є закон Про захист прав кредиторів.

Це означає, що банки, маючи такі інструменти, механізм, готові будуть зовсім по-іншому ставитися до кредитного ризику, а значить, навіть інші ставки вам давати. Це все позитивні речі.

Я бачу, як Україна змінюється в рейтингу конкурентоздатності - щороку додаємо від 5 до 15 позицій. І при цьому [ми] знову продовжуємо говорити, що нічого не змінилося. Ви сказали, що я представник влади - неправда, я представник Державного ощадного банку.

Баланс Державного ощадного банку - це мій головний біль і найголовніша проблема, я цим займаюся. Філійною мережею, персоналом, продуктовою лінійкою, прибутковістю, токсичними активами, позовами з росіянами - цим я займаюся.

І нова наглядова рада, яка повинна бути сформована в Державному ощадному банку в травні 2019 року (і це, до речі, зобов'язання, яке Україна взяла в рамках меморандуму з МВФ), повинна забезпечити повну політичну незалежність банку і його керівництва від української влади. А ви кажете - “залежність”.

- В цьому році у вас спливає дія вашого контракту на посаді голови правління Ощадбанку. 

- Так.

- Ви плануєте продовжувати очолювати Ощадбанк, чи вже досить?

- Не знаю. Я думаю, це буде розмова з новим складом наглядової ради. В мене є п'ятирічна стратегія - це вже, до речі, друга стратегія, яку ми підготували. Першу стратегію завершили і засвідчили її виконання на понад 90%.

І є стратегія до 2022 року - велика, амбітна стратегія, стратегія лідерства Ощаду, - яка якраз зараз реалізується. Будемо аналізувати. Це буде відкрита, абсолютно професійна, прагматична розмова зі складом наглядової ради.

І саме так і повинно відбуватися - не з Кабінетом міністрів, не з президентом, не з комітетом Верховної Ради, а з незалежною наглядовою радою.

- Ви друг лідера Народного фронту Арсенія Яценюка. Як ви вважаєте, йому варто балотуватися на цих президентських виборах чи краще підтримати іншу кандидатуру? 

- Я вірю в Арсенія, я вірю в нього, я його знаю дуже довгий час, знаю всі його сильні сторони.

Вважаю, що він очолив Кабінет міністрів в дуже складний період і впорався з тими завданнями і викликами, які перед ним стояли. Безумовно, я хотів би бачити його політичну перспективу.

Чи варто йому балотуватися, яку саме траєкторію політичного курсу йому обирати, мені, насправді, зараз важко сказати. Тому що, підкреслюю, я відійшов від цих процесів, вони мене цікавлять, скоріше, як споживача, як виборця.

 

Радіо НВ
20.01.2019