Восьме особливе

Правління банку
Интервью А.Г.Пышного
Сайт: Українська правда
Восьме в Україні, перше в Харкові. Особливе, інклюзивне відділення Ощадбанку. Відкрили разом з паралімпійською чемпіонкою Людмилою Павленко.

Це вона на зимовій Паралімпіаді у Сочі 2014 року здобула золото, срібло і бронзу. Це вона була прапороносцем від нащої збірної на церемонії закриття. Це вона вийшла в українському віночку на стрічках якого англійською було написано"peace", щоб закликати агресора на його ж території до миру саме, коли російські війська почали окупацію Криму.
Організатори здерли стрічки й завимагали зняти футболку також з написом "peace". Але за Людмилу вступилися спортсмени з інших країн. Сказали, що вони теж за мир. Й організатори відступили.

Гадаю, що й організатори агресії проти нашої країни також відступлять. Раніше чи пізніше. Адже з Україною, як тоді з Людмилою, цілий світ.

А ще на відкритті інклюзивного відділення з нами були юні спортсмени на візках. Майбутні чемпіони-паралімпійці. Юля, 15 років, плавець. Даня, 12 років, теж. Юля вже має бронзу на чемпіонаті України. Даня – два золота й одне срібло на всеукраїнських змаганнях "Повір у себе".

Познайомилися з групою слабко чуючих школярів, Олегом Лепетюком, який очолює харківську організацію незрячих юристів і є успішним адвокатом та Миколою Овчаренком, котрий тренує й виховує майбутніх чемпіонів-паралімпійців у Харкові.

Перед відкриттям Даня й Юля на візочках граються в перегони із молодшою сестричкою. До них підходить група нечуючих дітей, яка усмішками та жестами вітає малих спортсменів. Ще за кілька хвилин приїздять четверо старших "візочників". Двоє чоловіків і двоє жінок. В однієї на руках песик. З інтересом дивляться на пандуси – подолаємо чи не подолаємо.

Першою серед гостей слово бере мужня паралімпійка Людмила Павленко після того, як з легкістю виїжджає пандусом на ґанок нового відділення:

- Дякую, такий би пандус у наш будинок. Сподіваюсь, що такі зручні пандуси будуть скоро у Харкові й в Україні в усіх школах, супермаркетах, кінотеатрах, аптеках.

Це все її вітальне слово. Коротко, але відверто. Про наболіле.

Заходимо всередину. Нас зустрічає балакаючий банкомат, яким можуть скористатися незрячі. Вони мають можливість пройти у відділення по тактильній плитці зі спеціальними візерунками. Ці візерунки позначають, на якій ділянці шляху можна йти, а де треба зупинися, щоб відчинилися двері або де і в яку сторону повернути.

Далі нас зустрічає працівник відділення 25-річний Богдан Тимощук, він звертається жестовою мовою до слабкочуючих дітей і дорослих. Ті з радістю жестикулюють у відповідь, тішаться, що їх тут розуміють.

І це, по суті, більше не про банк, а про людей. Бо в такому інклюзивному спілкуванні змінюються й наші співробітники, й середовище навколо них.

У такому відділенні можуть вільно обслуговуватися незрячі, ті, хто не чує, інваліди на візках, зокрема наші хлопці – ветерани АТО.

І не тільки обслуговуватися, але й працювати. Одним із касирів у Харківському інклюзивному відділенні є Юлія Кудінова з ДЦП, випускниця університету Каразіна. Й це не вийняток, а правило й місія нового Ощаду. Всі вже знають хол-менеджера в Київському інклюзиві Артема Нікітенка.

При кожному з восьми таких відділень Ощадбанку в Україні діють клуби інклюзивності. У них люди з особливими потребами, батьки дітей з особливими потребами, громадські активісти діляться досвідом, як вистояти і як поступово, крок за кроком будувати своє життя й інклюзивну країну.

Буквально в минулу суботу спільно з чотирма громадськими організаціями ми провели майстер-класи для наших київських співробітників, як побудувати комунікацію з особливими клієнтами.

Заняття почалися з того, що фізично здоровим людям, працівникам банку запропонували сісти спочатку в інвалідний візок, пересуватися ним по вулиці, самостійно заїхати ним у відділення. Далі їм наділи пов'язки на очі і учасники увійшли в роль незрячих. Спробували самостійно вийти по тактильній плитці з відділення банку й спуститися до станції метро, а потім повернутися назад у відділення.

З одного боку це була рольова гра. З іншого – це дало відчуття, певну уяву – як воно, коли твої елементарні можливості обмежені, коли ти без чиєїсь допомоги не можеш реалізувати своїх найпростіших потреб – вільно пересуватися, вільно спілкуватися з іншими.

А головне це був урок про те, що варто пам'ятати – будь-якої миті доля може розпорядитися в такий спосіб, що ти можеш стати теж людиною з особливими потребами. І матимеш такі самі проблеми. І матимеш їх вирішувати. Тоді тобі буде важливим не опинитися сам на сам, не бути відкинутим...

Чому ми це робимо? В Україні 3 мільйони людей з особливими потребами. Це вдвічі більше, як населення Естонії. Це більше, як населення Литви.

Щоранку ці люди прокидаються з першою думкою, як пересуватися, як спілкуватися з іншими, як інтегруватися в суспільство, де навчатися, де працевлаштуватися. Вони не мають тих простих можливостей, які має більшість. Вони поруч, але здебільшого їх не помічають. Вони мов 3-мільйонна невидима країна, яка живе своїм життям.

Наше завдання – її об'єднати з українським суспільством. Тоді ми з країни з особливими потребами, якою наразі за великим рахунком є Україна, станемо країною необмежених можливостей. І неодмінно переможемо.

На це є великий запит у суспільстві. Коли ми вже відкрили інклюзивне відділення у Харкові й мали їхати далі за робочим графіком, дама, котра на візочку і з собачкою запитала:

- А ви в кожному районі Харкова відкриєте таке відділення, бо в нас аж 9 районів у місті?

- Не знаю, – відповідаю. І подумки себе ловлю на думці: "А так хотілося б".

Інклюзивні відділення Ощадбанку вже діють у Києві, Сумах, Дніпрі, Одесі, Полтаві, Чорноморську й Вінниці. Невдовзі відкриваємо в Ромнах на Сумщині. Хочемо охопити всі регіони, не тільки обласні центри.

Десятиліттями ця проблема замовчувалася. Такі люди були приречені на ізоляцію. Тому я переконаний -

суспільство перед ними в боргу. І ось Ощадбанк поступово його починає віддавати й закликає робити так само інших.

інші пропозиції