Альфред П. Слоун був одним з найвпливовіших керівників американського виробництва у 20 ст. Як головний виконавчий директор, президент і голова ради директорів General Motors Слоун відповідав за реалізацію стратегій і методів, які допомогли корпорації стати однією з найуспішніших американських компаній століття. Його новаторські рішення в управлінні стали однією з основ менеджменту, яким ми знаємо його сьогодні.

ПОЧАТОК ШЛЯХУ

Альфред П. Слоун народився в родині заможного підприємця. Після закінчення Массачусетського технологічного інституту, Слоун влаштувався працювати креслярем-конструктором на завод з виробництва роликових підшипників Hyatt Roller Bearing Company, який був придбаний в 1916 році його батьком разом із компаньйоном. Завод став сімейним підприємством, а Слоуна призначили генеральним директором. Через деякий час Вільям Дюрант, президент General Motors, запропонував Слоуну об’єднати їх підприємства. Той погодився і став членом директорату корпорації.

ПОМИЛКИ ПОПЕРЕДНИКА

Головним конкурентом General Motors в той час була корпорація Генрі Форда. Однак компанія Дюранта мала значно менші обсяги виробництва, тому президент General Motors вирішив привести її до успіху шляхом об’єднання великої кількості фірм, які виробляли автомобільні деталі. Головним показником успіху він вважав високий курс акцій і, розширюючи корпорацію, приділяв мало уваги її внутрішній будові, що згодом призвело до хаосу всередині компанії. Всі фірми, що входили в General Motors, мали свободу внутрішнього управління та виробництва. При цьому не існувало ніякого загального управління фінансами та ціновою політикою — директорат не був у курсі даних про бюджет окремих фірм — і практично ніколи не проводився перепис майна.

Слоун регулярно вносив пропозиції щодо централізації управління та заснування єдиної бухгалтерії, однак отримував відмови Дюранта, який вважав непотрібною реструктуризацію корпорації, що приносить дохід. Однак під час економічної депресії попит на автомобілі впав і в General Motors почалася ще більша управлінська плутанина. Управління фірм і менеджери відділень не були введені центральним керівництвом в особі Дюранта в загальну ситуацію на ринку. В очікуванні підвищення попиту, вони не знижували цін і притримували складські запаси, що призвело до їх швидкого знецінення. Після різкого падіння курсу акцій General Motors Слоун намагався переконати президента корпорації, націленого на стабілізацію становища бізнесу на фінансовому ринку, в необхідності навести порядок в обліку і управлінні ресурсами. Через деякий час Дюрант розорився і пішов у відставку, а решту акцій компанії скупив П’єр Дюпон, президент «Дюпон де Немур», і став новим президентом General Motors.

РЕОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ КОРПОРАЦІЇ

Рятівним якорем для General Motors стали дві обставини: фінансовий контроль «Дюпон де Немур» і президенство Альфреда Слоуна, яке передав йому П’єр Дюпон, гідно оцінивши управлінський потенціал члена директорату. Слоун взяв курс на випуск декількох моделей автомобілів з різною ціною, орієнтованих кожен на свою цільову аудиторію. До того ж марки часто видозмінювалися, підлаштовуючись під запити і смаки ринку. Крім зміни моделей виробництва, новий президент взяв курс на створення централізованої системи управління.

Найважливішими елементами управління для Слоуна були координація дій і розмежування обов’язків підрозділів та співробітників.Також він спирався на наукову модель тейлоризму, при якій після збору всієї інформації по досліджуваному питанню робочою групою проводився мозковий штурм і на його підставі виводилося рішення. Слоун сформував всередині корпорації вищу ланку менеджменту, якій були передана частина зобов’язань з управління і необхідні для цього повноваження. Також він створив виконавчий  та фінансовий комітети і дав інвесторам можливість брати участь в оцінці якості бізнесу та контролі отримання й розподілу доходу.

Фактичне та функціональне управління корпорацією виконували президент і віце-президенти, за кожним з яких був закріплений свій відділ:

• Фінансовий відділ займався регулюванням закупівель, інвентаризацією запасів, списуванням старої техніки, контролем фінансів.
• Виробничий відділ — координацією роботи різних відділень і контролем виробництва та експорту.
• Комплексний відділ — забезпеченням, збутом, науковими дослідженнями, розробкою нових моделей і рекламою.

Рішення в корпорації при управлінні Слоуном приймалися радою директорів і радами акціонерів. Упор новий президент робив не на фінансові показники, як його попередник, а на думки стейкхолдерів і дані про роботу всіх ланок General Motors. Середня ланка управління керувала виробничою роботою відділень: менеджери виробляли закупівлі і займалися збутом продукції. Також Слоун активно налагоджував горизонтальні зв’язки між різними відділами та відділеннями, впроваджуючи обопільні комісії, які контролювали й оцінювали закупівлі, продажі, рекламу і розробку нових технологій. Члени таких комісій були частиною виконавчого комітету. При цьому координація середнього рівня менеджменту контролювалася верхнім. Така модель управління привела до більш злагодженого функціонування різних відділень, коли кожне з них було в курсі справ один одного.

МОТИВАЦІЯ СПІВРОБІТНИКІВ

Слоун вважав неможливим ідеальне функціонування такої моделі управління при недостатньо надійних і професійних співробітниках. Президент ретельно підбирав персонал і регулярно проводив навчання для підвищення кваліфікації, заснувавши в 1926 році Інститут General Motors, в якому співробітники могли вивчати інженерію, методи виробництва і збуту, економіку, право, бухгалтерський облік, психологію, принципи індустріальної організації та управління.

Крім цього, Слоун розробив систему заохочень управлінців. Менеджери отримували дивіденди, сума яких залежала від прибутку корпорації, а також могли купувати акції компанії. Це підвищувало їх залученість у справи General Motors і робило управління більш ефективним. Інші співробітники мали можливість вкладати свої фінанси й отримувати відсотки з ощадного фонду, частина суми з якого потрапляла в інвестиційний фонд для заощаджень на старість. Слоун намагався зменшити ймовірність створення профспілки, забезпечуючи співробітникам найкращі умови, на які американський бізнес 20-30-х років ХХ століття був здатний.

УСПІХ МЕТОДІВ СЛОУНА

Альфред П. Слоун став одним із засновників класичної теорії менеджменту і завдяки їй вивів General Motors в лідери автомобілебудування США першої половини ХХ століття. Методи управління Слоуна згодом прийняли інші корпорації, оцінивши успішність їх впровадження, в тому числі й Ford Motor Company — головний конкурент General Motors. У 1964 році на честь теоретика управління була названа школа менеджменту MIT Sloan Массачусетського технологічного інституту.